Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/141

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


з кількох рівнів: формулювання визначення Празького архіву; оперативна розробка документів УІК; обсяг фондів Празького архіву та колекцій УІК як складових ПА; сучасне місцезнаходження сегментів Празького архіву; підсумок феномену ПА як складової архівної україніки.

Почнемо з першого рівня — що таке Празький архів? Це — умовна назва архівних, бібліотечних та музейних колекцій, зібраних українськими емігрантами у міжвоєнний період, акумульованих двома установами у Празі — МВБУ та УІК — та розпорошених у результаті повоєнних переміщень до УРСР та СРСР по українських, російських, чеських і словацьких інституціях. Ми свідомі того, що запропоноване визначення не є всеохоплюючим. З нього випадає, скажімо, архів Українського вільного університету, який було виявлено у Празі безвідносно до УІК[1]. У багатьох випадках важко сказати, чи були матеріали складовими колекцій УІК чи МВБУ. Але оскільки їхня приналежність до еміграційного документального масиву, сконцентрованого у міжвоєнній ЧСР, є безумовною, то навряд чи доцільно виключати такі документальні комплекси з ПА, адже за змістом вони органічно доповнюють колишні фонди УІК та МВБУ і є продуктом тієї самої епохи та того самого кола осіб.

Для швидкого опрацювання еміграційних архівів було створено окремий відділ у складі Центрального державного історичного архіву (ЦДІА) УРСР, ліквідований у липні 1950 р. після опрацювання документів 1945 року надходження.

Документи, передані 1945 р., були розміщені у Спеціальному відділі таємних фондів (ТФ) (рос.: Особый отдел секретных фондов), створеному 1 жовтня 1945 р.[2] з метою концентрації документів «украинско-националистической эмиграции»[3]. Діяв Відділ до липня 1950 р. — тобто опрацювання документів УІК, разом з іншими сегментами еміграційних документальних масивів, тривало близько п’яти років.

Вже у грудні 1945 р. було в основному відсортовано колекції УІК відносно фондоутворювачів, про що свідчить виявлений нами список фондів УІК «после разборки материалов кабинета сотрудниками Отд[ела] секретных фондов Центр[ального] Госуд[арственного] Исторического архива, в октябре — ноябре 1945 г.», що складається з 208-ми позицій[4].

Опрацювання розпочалось вже з кінця 1945 р., закладаючи підвалини подальшої роботи з еміграційними документами. Оперативна розробка включала упорядкування фондів за вкороченим циклом, з метою економії часу та «витягання» інформації з документів на українських еміграційних діячів — «ворогів народу».

У першу чергу опрацьовувались документи, які містили інформацію на чільних діячів української еміграції, — їхні особові фонди, фонди освітніх установ,

  1. [Архівні джерела з історії переміщень та опрацювання ПА] / Упоряд. Т. Боряк] // Ґрімстед Патриція Кеннеді. «Празькі архіви» у Києві та Москві: повоєнні розшуки і вивезення еміграційної архівної україніки. — С. 124.
  2. ЦДАВО України, ф. 14, оп. 4, спр. 232, арк. 32.
  3. Там само, спр. 157, арк. 9.
  4. Список фондів УІК після розбирання матеріалів співробітниками Відділу ТФ ЦДІА [УРСР м. Києва] в жовтні — листопаді 1945 р. 20 грудня 1945 р. // ЦДАВО України, справа фонду № 3866, арк. 9–13зв.