Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/146

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Отже, маємо в Україні частину документальної спадщини української еміграції, акумульованої у міжвоєнний період у Празі — документальний масив, який закріпився в історіографії під назвою «Празький архів» (або «Празький український архів»).

З одного боку, це документальний масив еміграційного походження, переміщений до України з порушенням норм міжнародного права і статутних документів УІК. З іншого боку, Празький архів належить і є найбільшим сегментом еміграційної архівної україніки, переміщеної до України. Архівна україніка визначається як «документи істор[ико]-культ[урної] спадщини України, які знаходяться за кордоном, та документи іноз[емного] походження, що стосуються історії України»[1].

ПА став класичним зразком маніпуляцій влади з архівними документами. Задля формально «добровільного» передавання документального масиву до СРСР було залучено уряд ЧСР; працівники спецслужб виставляли свої вимоги до внутрішніх архівних «оперативних робіт»; нарешті, професійні архівісти, виконуючи ці вимоги, опрацьовували величезні масиви україніки і формували фонди, якими ми зараз із вдячністю користуємося. Упродовж майже двох повоєнних десятиліть перебування в державних архівах УРСР фонди ПА стали інструментом реалізації офіційної політики пошуку «ворогів народу» — «контрреволюційних елементів» у середовищі української еміграції. Відповідно до цієї концепції було побудоване науково-технічне опрацювання документів за т. зв. скороченим циклом, їхнє фондування, розпорошення цілісних документальних комплексів без урахування походження, приналежності та специфіки документів.

Суворий режим таємності довкола переміщених матеріалів пояснювався наявністю в них інформації про діяльність українських еміграційних діячів та організацій, що становила оперативний інтерес для радянських спецслужб. Ішлося не про ретроспективну інформацію, що містилася в цих документах, а про актуальні дані щодо діяльності ворожих радянському режимові «к/р елементів» доби Української революції 1917–1921 рр. та міжвоєнного періоду (а це десятки тисяч прізвищ, адрес, контактів), а також про практичний результат їхньої діяльності — значний масив наукових, популярних та пропагандистських праць.

Еміграційні матеріали, передані з інших країн Європи, спіткала така сама доля, як і документи ПА, — вони опрацьовувалися з єдиною метою: надати радянським спецслужбам інструментарій для пошуку «ворогів народу». Це спричинило перемішування фондів різного еміграційного походження, що стало головною перешкодою на шляху до реконструкції первісного складу УІК та МВБУ. І все ж ПА залишився найбільшим архівно-бібліотечним документальним масивом серед інших переміщених комплексів еміграційної архівної україніки.

Зазначений масив документів і бібліотечних зібрань створювався українськими емігрантами з тим, щоб донести до нащадків правдиву, невикривлену комуністичною ідеологією історію України різних періодів, у тому числі — відомості про пережиті ними події буремних років Української революції. Період

  1. Матяш І. Б. Архівна україніка // Українська архівна енциклопедія / [ДКАУ, УНДІАСД; редкол.: І. Матяш та ін.]. — К.: В-во «Горобець», 2008. — С. 119.