Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/152

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

чала лекції з курсів «Всесвітня історія», «Огляд історії України» та семінар «Історичні вправи». У 1921–1922 роках на історичному відділенні були проведені заняття з таких курсів: «Методологія історії», «Історія Української держави в XVII–XVIII ст.», а також два семінари — з всесвітньої історії та «для історії України». Нарешті, в 1922–1923 роках студенти прослухали курси «Доба Людовика XIV» і «Українська історіографія ХІХ–ХХ ст.», а також взяли участь у семінарах із всесвітньої та української історії. Більшість занять того року проводив І Крипʼякевич[1].

У 1923 р. заняття в таємному університеті припинилися, передусім через заборону польської влади і погрози викладачам та студентам. Але сенс надалі продовжувати ведення приватного університету був невеликий, адже дипломи його ніхто не визнавав, коштів та умов для навчання не було, а студенти й викладачі зустрічали серйозні перешкоди як у влаштуванні на роботу, так і в громадському житті. Про зміну настроїв серед української інтелігенції і громадянства, потребу шукати нових шляхів для збереження національного культурного життя свідчили численні факти. Вже влітку 1922 р. у листі до С. Томашівського І. Крипʼякевич скептично оцінював політику українських політичних сил в Галичині, що орієнтувалися на еміграційний уряд ЗУНР Є Петрушевича і писав: «Цінна є органічна праця (підкреслення наше. — Л. З.), яка ведеться у найтяжчих відносинах, — вже знайшли ми нові методи і вміємо собі радити… Деякі позиції відзискані вже вповні. Але відносини анормальні і важкі дуже […]. А дуже важне було б фактичну органічну працю зв’язати з загальною ідеологією: є у нас клич “держава в державі”, але потрібує ще розроблення і аргументації»[2]. Подібні думки розвивали й українські студенти таємного університету у листі-меморіалі до знаного історика і політика С. Томашівського в березні 1923 р. Вони скаржилися на невдачі українських політиків у творенні українських вищих шкіл у Польщі, використання справи українського університету в своїх вузько політичних цілях, залишення українських студентів напризволяще і цькування тих, хто був змушений піти на навчання до польських університетів або виїхати закордон (таких було понад 1350 осіб). Відзначаючи, що «не важливо, від кого одержувати знання, головне — для чого їх застосовувати», студенти стверджували свої патріотичні позиції і готовність працювати для України. Вони просили С. Томашівського презентувати їхню позицію в засобах масової інформації[3].

В колах українських учених ідея «органічної праці» в тодішніх непростих умовах була єдиним шансом зберегти напрацьовані здобутки. Відповідаючи на лист С. Томашівського, який пропонував більшу увагу звернути на «культуру», а не «політику», І. Крипʼякевич у листі наголошував: «…Аж дивно мені, як зійшлися (ваші думки. — Л. З.) з думками моїми і деяких товаришів. Саме перед тижнем говорили мені про це, як вийти б з тої безвихідної вулиці, і дійшли до таких самих висновків: обмежити “політику” і взятись до глибшої праці на куль-

  1. Там само, «З Українського Університету у Львові», б/к.
  2. Листи Івана Крипʼякевича до Степана Томашівського (червень 1922 — червень 1930).  — Лист 8 червня 1922 р. — С. 399.
  3. ЦДІАУЛ, ф. 368, оп. 1, спр. 144, арк. 25–28 зв.