Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/156

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Повернення обличчям до «української справи» з боку польських правлячих кіл було пов’язане також з геополітичним становищем країни — загостренням небезпеки агресивних дій як з боку східного, так і західного сусідів. Серед польських публіцистів і політиків зростало розуміння необхідності піти на певні поступки українцям. На початку 1930-х років в польській публіцистиці з’явилися статті, які закликали змінити політику щодо галицьких українців, забезпечивши їм нормальні умови національно-культурного розвитку. Восени 1932 р. почав виходити часопис “Бюлетень польсько-український» (редактор В. Бончковський), створений в рамках завдань «прометеївського» руху і політики державної асиміляції галицьких українців. Навколо нього було згуртовано ряд знаних українських і польських публіцистів, котрі шукали шляхи «нормалізації» українсько-польських стосунків на платформі визнання майбутньої незалежної України і надання автономії галицьким українцям[1]. А невдовзі (влітку 1933 р.) тими ж поляками було створене «Польсько-українське товариство» на чолі зі С. Стемповським, до якого увійшли з українського боку літератори і публіцисти, які виступали за «нормалізацію» відносин. Як переконливо доводить сучасний український дослідник В. Комар, всі ці заходи, що відбувалися під повним контролем ІІ Відділу ГШ ВП, мали на меті насамперед нейтралізацію радикальних сил українського національного руху і проведення патерналістської політики по відношенню до українців[2].

Разом з тим, треба підкреслити, що діяльність цієї групи польських політиків і публіцистів мала позитивний вплив на розвиток українсько-польських стосунків в Галичині. Їхні численні публікації, зустрічі та ініціативи з налагодження співіснування поляків та українців в Польщі дозволили зменшити напругу і поліпшити умови життя українського громадянства в цій країні. Один з найбільш активних прибічників польсько-українського порозуміння і конструкторів «нормалізації» граф Ян Станіслав Лось після перебування у Львові в серпні 1932 р. писав у листі до львівського воєводи Ю. Ружнецького, що ситуація з правами українського населення на Львівщині виглядає погано, ставлення влади до них не витримує критики і що треба «викорінити шовінізм з польського суспільства, яке на 75 % ним заражене»[3].

Унаслідок усної угоди про «нормалізацію» відносин між представниками Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО) і польськими урядовими колами, якої було досягнуто в квітні-травні 1935 р., українці в Поль-

  1. Комар В. Концепція прометеїзму в політиці Польщі (1921–1939 рр.). — С. 274–278.
  2. Там само. — С. 279–280.
  3. Archiwum Państwowy w Lublinie. Zbiory rodzinne Łosiów z Niemiec. Sygnatura Łoś V-I, teczka 1, kartki 52–53. Я. С. Лось багато зусиль докладав для українсько-польського порозуміння, вважаючи, що польська влада повинна використати прагнення галицьких і волинських українців до розбудови національного життя на інших засадах, ніж в УСРР, підкреслював, що таке порозуміння можливе лише «на засаді “паритету”, тобто, забезпечення обом національностям, які заселяють спірні території, рівних прав, що жодна з них не зможе панувати над іншою, а свої власні справи буде спроможна вирішувати під опікою держави, незалежно від другої». (Див.: Łoś S. Sprawa ukraińska we wspomnieniach, korespondencji i publicystyce. Wybór pism / Wyboru i redakcji naukowej dokonali M. Marszał i S. Wojtowicz, posłowie Marek Łoś. — Kraków, 2012. — S. 47).