Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/157

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

щі отримали певні полегшення в культурній та господарській сферах[1]. Зокрема, наприкінці травня — початку червня 1935 р. делегація НТШ (І. Раковський, Ю. Мудрак і Є. Храпливий) провела переговори з прем’єром Польщі Я. Єнджеєвичем, міністрами освіти та внутрішніх справ (В. Єнджеєвичем, М. Зиндрам-Косьцялковським) та іншими високими польськими чиновниками, результатом яких стало надання товариству фінансової допомоги, сприяння українським ученим у розвитку міжнародних контактів тощо. Це спонукало керівництво НТШ на початку 1936 р. підготувати розлогий «Меморіал» до польського уряду, в якому містилися прохання щодо створення державного українського університету та Інституту українознавства при НТШ, а також фінансової допомоги на загальну суму понад 650 тис. злотих[2]. З усіх цих прохань «вигоріло» не так багато, частково через брак коштів в польського уряду, частково через небажання правлячих кіл занадто зміцнювати українські позиції в Галичині. Було запроваджено фінансову допомогу для НТШ і деяких інших українських культурних товариств, отримали допомогу кооперативні організації, було створено український сільськогосподарський ліцей, а також кафедру української мови та літератури у Львівському університеті, яка так і не розпочала своєї роботи до початку Другої світової війни[3]. З невідомих причин не була реалізована ідея створення українського університету на основі львівської Богословської академії, що була запропонована у 1936 р.[4] Скоріше за все це було пов’язано зі зміною політики польських урядів в українському питанні наприкінці 1936 р., їх відмовою від угоди «нормалізації» і посилення асиміляторських тенденцій[5].

Незважаючи на перешкоди в організаційному та ідейному розвиткові культурного і наукового життя українців в Польщі, у 1930-ті роки спостерігався помітний поступ українських науковців. Він проявився у збереженні і розширенні українських інституцій в Польщі. Зокрема, 1936 р. в складі Історично-філософічної секції НТШ було створено нові комісії — Старої історії України, Історично-джерелознавчої, Музикологічної[6]. Загалом, на середину 30-х років виходило 77 українських періодичних видань, серед яких було 22 політичних, 7 господарських, 11 культурно-освітніх, 11 наукових тощо. А в цілому українці в Польщі могли знайомитись з 125-ма періодичними виданнями[7]. Своєю чергою

  1. ↑ Докл. див.: Зашкільняк Л. Спроби українсько-польського порозуміння в міжвоєнній Польщі (1920-1939 рр.). — С. 41–45.
  2. ↑ Archiwum Państwowy w Lublinie. Zbiory rodzinne Łosiów z Niemiec. Sygnatura Łoś V-2, teczka 1, «Materiały do sprawy ukraińskiej», b/k; Хроніка Наукового Товариства імені Шевченка у Львові за час від 1.І.1935 — 25.ХІІ.1937. — Львів, 1937. — Число 73. — С. 16–18.
  3. ↑ Мудрий В. Український Університет у Львові у рр. 1921–1925. — С. 58.
  4. ↑ Archiwum Państwowy w Lublinie. Zbiory rodzinne Łosiów z Niemiec. Sygnatura Łoś V-2, teczka 1, «Memoriał w sprawie Ukraińskiego Uniwersytetu», k. 487–488.
  5. ↑ Про це, зокрема, говорив на засіданні Виділу НТШ 23 грудня 1936 р. голова товариства І. Раковський, який зазначив, що «нинішнє керівництво Польщі засадничо противне заснуванню не лиш державного, але й приватного українського університету». ЦДІАУЛ, ф. 309, оп. 1, спр. 36, арк. 10 — 11.
  6. ↑ Хроніка Наукового Товариства імені Шевченка у Львові за час від 1.І.1935 — 25.ХІІ.1937. — Число 73. — С. 51.
  7. ↑ Див.: Biuletyn Polsko-Ukraiński. — Warszawa, 1935. — Nr. 8 (24 lutego). — S. 88.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Україна_на_історіографічній_мапі_міжвоєнної_Європи_(2014).pdf/157&oldid=127174