Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/171

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

року дипломатичних відносин з Великою Британією й вбивство російським емігрантом 7 червня 1927 року радянського посла у Варшаві П. Войкова[1], більшовицький провід либонь таки побоювався можливих наслідків «травневого перевороту» 1926 року і приходу до влади у Варшаві Юзефа Пілсудського.

За чутками, одразу після перевороту близький до Пілсудського Тадеуш Ґолувко відвідав у Парижі Петлюру й розмовляв про повернення Головного отамана до Варшави. А 25 травня, через неповні два тижня після цього, Петлюра був убитий радянським агентом. Газета «Діло» афористично висловило вельми поширену на той час думку: «Петлюра заплатив життям за прихід до влади маршала Пілсудського»[2]. Майже одразу після загибелі Петлюри був убитий колишній командувач Волинського фронту армії УНР отаман Володимир Оскілко, який ще 1919 року перейшов на польський бік.

Але радянська стратегія не обмежилася актами терору. 1927 року у Львові відкрилося радянське консульство, яке приділяло особливу увагу подальшій підтримці закордонного радянофільства.

Пошуки стратегії «контр-П’ємонту» та заснування УНІ

Поодинокі польські урядовці, насамперед, прихильники політики «прометеїзму» усвідомлювали небезпеки радянської політики. Розуміючи, що наявна політика лише спонукає українців до радянофільства чи радикального націоналізму, Тадеуш Голувко висунув програму «контр-П’ємонту». На його думку, уряд мав створити клімат, аби «з українських і білоруських земель постав своєрідний П’ємонт національно-культурного відродження»[3]. Задля цього належало надати українцям умови національного розвитку за західноєвропейськими стандартами й пропагувати ідеї незалежності України і Білорусі (зрозуміло, без «кресових» земель). Голувко наголошував на потребі зміни політики щодо емігрантів з Наддніпрянщини, маючи на меті використання прикладу їхньої політичної асиміляції для пропагандистської роботи з населенням «кресів»[4].

Позитивний складник пропозицій Голувка залишився суто декларативним, а 1930 рік став часом кульмінації суспільних і політичних протиріч міжвоєнної Польщі, що відчутно давалися взнаки у безпорадності уряду в царині національної політики[5]. Уникаючи кардинальних кроків у справі українського університету, новопризначений уряд одним з перших своїх рішень заснував у Варшаві Український Науковий Інститут, ніби прислухаючись до думки Голувка про більшу лояльність емігрантів.

На створення Інституту істотний вплив мала природа польських совєтологічних досліджень наприкінці 1920-их років. З часу постання міжвоєнної Польщі

  1. Борисенок Е. Феномен советской украинизации: 1920–1930-е годы. — М., 2006. — С. 181.
  2. Bruski J. J. Zamach majowy a rywalizacja polsko-sowiecka. Kontekst ukraiński i białoruski // Arcana. — 2006. — No. 2 (68). — S. 136.
  3. Stoczewska B. Litwa, Białoruś, Ukraina w myśli politycznej Leona Wasilewskiego. — Kraków, 1998. — S. 324.
  4. Wershler I. Z dziejów obozu belwederskeigo. Tadeusz Hołówko: Życie i działalność. Warszawa, 1984. — S. 192.
  5. Chojnowski A. Koncepcje polityki narodowościowej rządów polskich w latach 1921–1939. — Wrocław — Warszawa — Kraków, 1979. — S. 155.