Комісія дослідження історії українського руху (голова — Олександр Лотоцький, секретар — Василь Біднов) зробила значний внесок до вивчення політичної історії України. Голова комісії О. Лотоцький працював над синтетичною працею з історії української національної думки. Історик Г. Лазаревський опрацьовував архів Михайла Драгоманова, придбаний в його доньки за допомогою міністра С. Червинського. Основу архіву становили листи до М. Драгоманова діячів революційного руху з цілої Європи, рукописи, надіслані до часопису «Громада», листи самого Михайла Петровича до рідних. Частина архіву (листи діячів Старої Громади до М. Драгоманова) була опублікована в 37-му томі «Праць» Українського Наукового Інституту.
Не менше значення приділялося вивченню постатей і архівів Івана Мазепи і Пилипа Орлика — діячів першої української політичної еміграції початку XVIII століття. Інститут видав два томи «Діаріюша» Пилипа Орлика в опрацюванні Яна Токаржевського-Карашевича, два томи збірника статей «Мазепа» (1938), монографію молодого історика, учня Д. Дорошенка Бориса Крупницького «Гетьман Пилип Орлик (1672–1742). Огляд його політичної діяльності» (1938).
Також комісія видала монографію Марцелі Гандельсмана «Українська політика князя Адама Чарторийського у переддень Кримської війни» (польською мовою, 1937). Сам факт співпраці одного з найвпливовіших тогочасних польських істориків з УНІ неабияк підносив авторитет української наукової установи. Професор Гандельсман був ініціатором заснування 1927 року Федерації Історичних Товариств Східної Європи у Варшаві, що об’єднувала польських, українських, російських, угорських, чеських, австрійських, югослов’янських, турецьких, фінських дослідників[1].
Також комісія опублікувала мемуари О. Лотоцького «В Царгороді», в яких вчений розповів про часи своєї дипломатичної служби в турецькій столиці; два томи збірника «З минулого», що був ніби продовженням ВУАНівського видання «За сто літ» і містив спогади учасників українського студентського руху в російських університетах початку XX століття; й «Історію Союзу Визволення України» пера Романа Домбчевського, галицького адвоката, що співпрацював з СВУ, а згодом став помітним діячем Української соціал-демократичної партії.
Не менш інтенсивно працювала комісія для дослідів над польсько-українськими питаннями під проводом вже згаданого професора Марцелі Гандельсмана, заступниками якого були професори С. Шобер і О. Лотоцький, а секретарем — Р. Смаль-Стоцький. Комісія працювала у двох секціях: головою філологічної секції був професор С. Слонський (заступником — Р. Смаль-Стоцький), головою історичної секції — професор О. Галецький (заступник — М. Кордуба)[2]. Активна участь останнього в діяльності комісії заслуговує на окрему увагу. Мирон Кордуба — випускник Львівського й Віденського університетів, учень Михайла Грушевського, джерелознавець і бібліограф, викладав у гімназіях Чернівців, Львова, Холма, а з 1929 року став професором Варшавського університету (випадок унікальний для історика-українця зі Східної Галичини). При цьо-
