Попри істотні зусилля й неабиякі академічні амбіції, Український Науковий Інститут не зміг об’єднати усі українські наукові сили на еміграції. Послідовним його противником залишився Іван Огієнко, що на початку 1930-их років редагував у Варшаві низку часописів: «Наш світ», «Наша бесіда», «Наша культура».
У листах до професора-філолога, українського емігранта в Празі Леоніда Білецького вчений жалівся на «нашу нетерпимість один до одного. Поділилися ми на купки-гуртки та й нищимо один одного... у нас [тобто, у Варшаві. — А. П.] інакомислячому зовсім існувати не можна, такого нищать не тільки духовно»[1], зазначаючи, водночас, що редагована ним «Наша культура» «буде органом незалежної думки», що творитиметься «всіма силами нації»[2]. Відповідаючи на застереження Л. Білецького щодо окремих співробітників видання, І. Огієнко твердив: «Наша культура» не гуртова, тому місце в ній усім»[3], зрозуміло, за виключенням ближчого кола співробітників УНІ.
Проте, незважаючи на напружену внутрішньопартійну боротьбу, виклади, як і регулярні дискусії за участю членів Інституту в «Республікансько-демократичному клубі», притягували людей різних переконань, і навіть молодь націоналістичних поглядів. За спогадами Марка Антоновича, на той час студента, попри розходження в поглядах на польське питання і в «темпераменті», він сам, разом з О. Ольжичем, М. Сорокою, Є. Врецьоною були частими гостями цих зібрань, оскільки «мені не доводилося ні перед тим, ні після того бувати в культурнішій атмосфері українського життя, як на тих зібраннях»[4].
Сучасники порівнювали діяльність УНІ з доробком НТШ за часів головування в ньому Михайла Грушевського. За дев’ять років існування Інститут видав п’ятдесят томів «Праць», серед яких вирізняються дослідження («Українські джерела церковного права», «Автокефалія») і спогади («Сторінки минулого») Олександра Лотоцького, синтетичний курс «Нарис історії України» Дмитра Дорошенка, монографії «Українсько-московські договори в XVII–XVIII ст.» Андрія Яковліва, «Філософія Г. С. Сковороди» Дмитра Чижевського, «Українська мова в Совєтській Україні» Романа Смаль-Стоцького та інші наукові публікації.
Сама тематика більшості публікацій і доповідей Українського Наукового Інституту вказує на найбільше зацікавлення проблемами національно-визвольної боротьби та питанням витоків ідеї української державності. Невипадково співробітники УНІ таку увагу приділяли історії українсько-російських взаємин у XVII ст., постатям Івана Мазепи й Пилипа Орлика як уособленням незалежницьких прагнень України у XVIII ст., проблемам геокультурної орієнтації України в минулому.
Андрій Яковлів підкреслював тяглість національно-державних традицій України, спеціально наголошуючи на притаманній їй з часів Київської Русі демократичності. Протиставляючи українську демократичність російському абсолю-
