він ніби то жалів, що ніколи не вивчив польської мови, бо через це не може прочитати праці Буяка та його учнів[1]. Зі школою Буяка його познайомив польський історик-марксист Вітольд Куля, праці якого Бродель особливо цінив. Куля хоча й був одним з найсуворіших критиків Буяка і його школи, однак визнавав її високу наукову вартість[2].
Доля самого Буяка після війни склалася досить нещасливо. Він переїхав до Кракова, але його не допустили до викладання у Яґеллонському університеті, і він викладав у місцевій сільськогосподарській академії. До смерті його дружини додалася трагічна загибель його сина. Він доживав віку самотньо у відомій «Піґоньувці» — професорському будинку-готелі Яґеллонського університету, де й помер у 1953 р.
Доля була милостивіша для більшості його польських учнів[3]. Його найулюбленіший і найвідоміший учень, Станіслав Гошовський (1904–1987), після війни став професором Торунського університету, і пізніше Вищої економічної школи у Кракові. Учнем Гошовського — а «науковим внуком» Буяка — був відомий польський історик-теоретик Єжи Топольський (1928–1998). У самому Кракові довгі роки працювала інша учениця Буяка та його остання докторантка[4] Гелена Мадурович-Урбанська (1918–2008). Вона займалася історією Галичини, і під її керівництвом постало декілька першокласних магістерських робіт з соціально-економічної історії Львова. Наприкінці свого життя її найбільшим науковим проектом було написання біографії Буяка. Вона взялася до цієї біографії, щоб довести, серед іншого, що саме Буяк, а не Рутковський, був засновником польської соціально-економічної історії. Її, зокрема, розлютила біографія Рутковського, яку написав Топольський, і в якій той пробував довести протилежне[5]. На жаль, Мадурович-Урбанська не завершила свій проект, хоча вона надрукувала декілька матеріалів про Буяка[6]. Вона виховала, однак, відомого
- ↑ Інтерв’ю з Томашом Знанєцьким, 30 травня 2012 р. у Кракові.
- ↑ Shelton. Op. cit. — P. 220.
- ↑ Виняток становили Луція Харевичува, котра загинула в Освєнцімі у 1943 р., та Гелена Мадурович-Урбанська, яка була ув’язнена у Майданеку, але, на щастя, вижила. Короткий час (1929/30) у семінарі Буяка приймав участь Іґнацій Хіґер, батько відомої «дівчинки у зеленому світерку» (див.: Hoszowski S. Kronika Seminarium Historji. — S. 592). Він та його сім’я, яким вдалося переховатися і вижити у львівській підземній каналізаційній системі, стали одним з найвідоміших символів історії Голокосту у Львові. Див.: Chiger I. Świat w mroku. Pamiętnik dziewczynki ojca w zielonym sweterku. — Warszawa: Wydawnictwo Naukowe. PWN, 2011; а також мою дискусію навколо цієї книжки з Ґжеґожем Россолінськім-Лібе: My Response to Grzegorz Rossolinski-Liebe // Ab Imperio. — Казань, 2012. — № 1. — P. 451—456 (український переклад див.: Моя відповідь Ґжеґожу Россолінському-Лібе [режим доступу: http://www.uamoderna.com/blog/172]).
- ↑ Інтерв’ю з Яном Малецьким у Кракові 16 вересня 2012 р.
- ↑ Topolski J. O nowy model historii: Jan Rutkowski, 1886–1949. — Warszawa: Państwowe Wydawn. Nauk, 1986.
- ↑ Див.: Madurowicz-Urbańska H. Franciszek Bujak — o nowy kształt historii. — Kraków: Polska Akademia Umiejętności, Komisja Historii Nauki, 2001. Окрім цитованої вище біографії Буяка, яку написала Шелтон, недавно появилася нова: Szafraniec B. Franciszek Bujak. — Wydawnictwo Adam Marszałek (2009). Вона, однак, не відзначається ані багатством джерельної бази, ані не наближується за своїм рівнем до предмету самого дослідження, бо постала з-під пера молодої авторки. Написання біографії Буяка та його школи вимагає досвідченішого історика, який сам має досвід дослідницької праці, бажано з тих ділянок, якими займався сам Буяк — такого, як покійна Мадурович-Урбанська — і який тому міг би належно оцінити його науковий доробок. Йоанна Пісулінська готує зараз працю про польське історичне середовище у Львові 1919– 1939, але українська тема у ній займає дуже маргінальне місце (лист Йоанни Пісулінської до мене від 21 червня 2012 р.)
