Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/239

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Сергій Плохій

Діалог через кордони:
українські історики у пошуках автора «Історії русів»[1]


За кілька хвилин до полудня 3 жовтня 1926 року під Червоним корпусом Київського університету зупинилося авто з урядовими номерами. З машини вийшов осадкуватий літній чоловік з довгою сивою бородою і відкрив двері жінці. Він помахав рукою натовпу, що зібрався його привітати. Цей жест зустріли оплесками: глядачі, здебільшого студенти, кілька годин чекали на появу старого. В натовпі панувала святкова, радісна атмосфера. «Такий же, старий, енерґійний, як і 1917 року. На нього ані час, ані події, ані обставини не впливають», — сказав середніх років чоловік сусіду-студенту. «А ви що, колись його знали?» — спитав студент. «Та... було, молодий чоловіче, все було...» — встиг відповісти чоловік до того, як натовп підхопив їх і поніс до дверей університету. Цим студентом був Григорій Костюк, майбутній літератор і редактор, після Другої світової війни він емігрував у Сполучені Штати і описав цю сцену у спогадах. Його випадковий співбесідник — Володимир Чехівський, прем’єр-міністр уряду незалежної України в 1918–1919 році, один з лідерів Української автокефальної православної церкви в двадцятих роках. А людина, яку так гаряче вітали київські студенти, — Михайло Грушевський, найвидатніший український історик ХХ століття і перший голова незалежної української держави в часи революції 1917 року[2].

Востаннє київський натовп вітав Грушевського дев’ять років тому, в революційному сімнадцятому. Тоді 51-річний професор Львівського університету, щойно повернувшись з Росії, куди його заслали під час війни, очолив групу молодших послідовників — українська справа перемагала. В березні 1917-го Грушевський став на чолі Центральної Ради. Головування Грушевського припало на дуже оптимістичний і натхненний період української революції, її парламентський етап. Рік 1918-й приніс проголошення української незалежності, але також більшовицьку інтервенцію, німецьку окупацію, громадянську війну, різню і погроми. Парламентський етап закінчився, людям типу Грушевського на

  1. ↑ Ця стаття є скороченою та дещо переробленою версією одного з розділів моєї книги «The Cossack Myth: History and Nationhood in the Age of Empires» (Cambridge, 2012). Я висловлюю щиру подяку Миколі Климчукові за її переклад та надану можливість опублікувати його у цій збірці.
  2. ↑ Костюк Г. Зустрічі і прощання: Спогади. — Едмонтон: КІУС, 1987. — Кн. 1. — С. 186–189.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Україна_на_історіографічній_мапі_міжвоєнної_Європи_(2014).pdf/239&oldid=645324