Дмитро Багалій та інші українські науковці вшанували Грушевського ювілейним збірником статей у двох томах. Автори фестшрифта писали на теми, якими цікавився або досліджував Грушевський. У двох статтях йшлося про «Історію русів»: Грушевський дуже високо оцінював історіографічне значення цієї пам'ятки і заохочував інших її досліджувати. 1894 року, невдовзі по виході статей Олександра Лазаревського і Василя Горленка про авторство Григорія і Василя Полетик, Грушевський висловив свої погляди на це дискусійне питання. Він не пристав на жоден бік і підтримав компромісну гіпотезу Леоніда Майкова, який доводив, що «Історію русів» міг почати Григорій Полетика, а закінчити його син Василь. «Гадка ця і нам здається взагалі подібною до правди, — писав Грушевський, — хоча для остаточного вияснення справи треба більш детального студіювання “Історії русів”». Серед тих, хто взявся за цю роботу, був Олександр Грушевський, молодший брат Михайла. В 1906–1098 роках він опублікував дві статті про погляди анонімного автора і писав, що головна тема твору — історія народу чи то пак нації. Він добре помічав маркери національних історій: історія народу / нації була лейтмотивом братової «Історії України-Руси»[1].
Два автори, які подали у фестшрифт Грушевського 1926 року статті про «Історію русів», — Анатолій Єршов і Павло Клепацький. Єршов, співробітник Грушевського по дослідницьких експедиціях в московські архіви, надрукував дуже цікавий темпоральний аналіз термінології і покликань «Історії русів», з якого зробив висновок, що цей твір найімовірніше написано після 1815 року. Саме тоді закінчився Віденський конгрес, після якого в тогочасній європейській політичній думці утвердилося поняття «балансу сил» — цю концепцію постійно згадує анонімний автор. Згідно з Єршовим, найпізніша можлива дата написання «Історії русів» — 1818 рік, який фігурує на титульній сторінці першого відомого списку твору. Висновки Єршова мали дуже велике значення для дискусії про авторство твору. З усіх можливих кандидатів у цю хронологію вписувався тільки Василь Полетика. Але часи, коли кандидатури автора обмежувалися Кониським і двома Полетиками, швидко минали[2].
Павло Клепацький не погоджувався з Єршовим ні про час написання «Історії русів», ні про її потенційного автора. Клепацький вважав, що пора відійти від старої звички шукати авторів трактату серед людей, згаданих у передмові. Його кандидат на авторство «Історії русів» в тексті не фігурував взагалі, але був добре відомий будь-якому досліднику історії України і Росії XVIII століття. Клепацький назвав нікого іншого, як князя Олександра Безбородька (1747–1799), канцлера Катерини II, найвпливовішого українця при імператорському дворі з часів Теофана Прокоповича, головного ідеолога Петра I. В полтавських
- ↑ Грушевський М. Рец.: Леонид Майков. «К вопросу об Истории Русов» // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. — Том 6. — 1894. — С. 190; Грушевський О. К судьбе «Истории Русов». Эпизод из украинской историографии XIX века // Чтения в историческом обществе Нестора-Летописца. — Т. 19. — № 4. — 1906. — С. 51–70; Грушевський О. К характеристике взглядов «Истории Русов» // Известия отделения русского языка и словесности. — 1908. — С. 396–427.
- ↑ Єршов А. До питання про час написання «Історії Русов», а по части і про автора її // Ювілейний збірник на пошану академіка М. С. Грушевського / Ред. П. А. Тутківський. — К., 1928. — Ч. 1. — С. 286–291.
