Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/248

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ко працював над «Історією русів». Розвиваючи безбородьківську теорію, Возняк встановив текстуальний зв'язок між «Історією русів» і політичними вимогами чернігівської старшини в другий половині XVIII століття. Додаткові свідчення на підтримку своєї гіпотези він побачив в певних епізодах життя і кар'єри Безбородька. Анонімний автор «Історії русів» виказував прихильне ставлення до графа Петра Румянцева, патрона Безбородька — один біографічний аргумент на користь гіпотези Возняка. Інший — негативне ставлення автора трактату до високопосадовця Григорія Тєплова, якого не любив і Безбородько. Нарешті, анонімний автор дуже добре знав Чернігівщину, батьківщину Безбородька, і Возняк вважав це додатковим аргументом за Олександра Безбородька і проти Полетик, уродженців Полтавщини. Возняк також вказував, що після скасування автономії Гетьманату Безбородько виступав за відновлення козацьких військових формувань і до кінця життя був патріотом своєї батьківщини[1].

Згідно з Возняком, Олександр Безбородько написав «Історію русів», можливо при допомозі Рубана, в 1778 році. Блискуча придворна кар'єра Безбородька накладала певні політичні рамки, тому його твір не міг вийти у світ. Текст нібито зберігався в родинних паперах Безбородьків і його врешті-решт знайшли в бібліотеці Іллі Безбородька, Олександрового брата. Той помер 1816 року, за два роки до того, як з'явився перший відомий датований список «Історії русів». Саме в колишньому маєтку Іллі Безбородька Гринів під Стародубом 1828 року знайшли один з найраніших відомих списків. Знайдений список передали генералу Степану Шираю, родичу дружини Іллі Безбородька, який і почав поширювати рукопис. Всі ці факти добре вписувалися у схему Возняка, і це переконувало його, що саме Безбородько написав загадковий твір. Козацький князь виявився справжнім козаком[2].

Аргументація Возняка підсилювала домінантну течію в тогочасній українській історіографії. Андрій Яковлів, колега і однодумець Возняка стосовно авторства Безбородька, а також чимало учнів Михайла Грушевського у Львові, належали до «державницької» течії української історіографії. Вона виникла на руїнах народницької школи одразу після поразки української революції. «Державники» відкидали народницькі погляди попереднього покоління українських інтелектуалів і закидали йому поразку української справи; вони вважали своєю метою реабілітацію держави і суспільних еліт в українській історії. Книжка Возняка повертала Україні забутого сина, якого історики-народники вважали черговим зрадником батьківщини. Тепер виявлялося, принаймні так здавалося у той час, що Безбородько не тільки український патріот, а й чільна фігура нового національного відродження. Еліту повернули на провідні ролі в історії України[3].

Михайло Возняк встиг надрукувати монографію про «Історію русів» до того, як у вересні 1939 року почалася Друга світова війна і польська держава зникла. Місцем видання книжки значився не тільки Львів, де вона власне

  1. Там само. — С. 146–152.
  2. Там само. — С. 152–159.
  3. Про «державницьку школу» в українській історіографії див.: The Political and Social Ideas of Vjačeslav Lypyns'kyj / Ed. Jaroslaw Pelenski // Harvard Ukrainian Studies. — 1985. Vol. 9. — Nos. 3/4.