тюка методологічною підказкою в оцінці гетьманського режиму. Третій том «Заміток і матеріалів» має підзаголовок «Диктатура поміщиків і капіталістів», який є фактично узагальнюючою оцінкою цього періоду Української революції. Політику гетьмана і уряду Ф. Лизогуба П. Христюк розглядає як антинародну, спрямовану на знищення демократичних завоювань революції, на запровадження політичного терору, обмеження громадянських і політичних свобод, заборону лівої преси, зборів, мітингів, на розгін демократичних органів самоврядування — земств і міських дум. Соціально-економічну політику гетьманату автор теж кваліфікує як руйнівну, спрямовану на виморювання робітничого класу, різко негативну оцінку дістала гетьманська «земельна реформа». На карб гетьманському режимові ставиться перетворення України в осереддя загальноросійської контрреволюції, дістається за утиски української мови та культури, політику русифікації. Значна частина тому присвячена боротьбі української демократії з реакційним режимом до його повного повалення. В четвертому томі П. Христюк пише про повторне відновлення й повалення Української Народної Республіки. Не зважаючи на те, що Христюк сам брав участь в роботі уряду УНР (заступник міністра внутрішніх справ), великої симпатії до тогочасної української влади, особливо Директорії на сторінках тому читач не знайде. Драму Директорії Христюк визначив практично одним реченням: «Так швидко минула революційна молодість, так швидко цвітуча весна перейшла прямо в розбиту, безнадійну і безсилу старість»[1]. Перебіг подій 1919 р., особливо його другої половини прочитаний Христюком очима лівого есера (а він таким і був), який дистанціюється від урядової політики. Показово в цьому сенсі подано епізод про утворення «коаліційного буржуазно-демократичного» кабінету І. Мазепи. П. Христюк розцінює цю подію як «повне завершення перемоги соціалдемократичної політики горожанського миру, “справжнього та щирого демократизму” й негації української революції, як соціалістичної, над політикою робітничо-селянської революції і трудового принципу соціалістів-революціонерів»[2]. Не зважаючи на солідний обсяг праці П. Христюка, вона виглядає незавершеною[3]. Розповідь фактично обривається на півслові, їй бракує не лише продовження про 1920 р., але й синтетичних висновків. Напевно історіософський посил праці розкритий автором у передньому слові до видання. Тезисно його можна переказати так: світова війна підштовхнула поневолені народи скинути з себе ганебне ярмо національного гніту, одночасно експлуатовані класи борються за соціальне визволення. Одна і друга боротьба є справою повного розкріпачення працюючої людини. Однак в реальному житті ці дві форми боротьби зливаються в єдиному синтезі. І національний максималізм з одного боку, і ігнорування національної проблеми, з іншого, дає замість поєднання взаємну боротьбу цих двох сил. «Українська революція, — пише П. Хри-
- ↑ Там само. — Т. 4. — С. 91.
- ↑ Там само. — С. 156.
- ↑ Можна зробити припущення, що причиною незавершеності «Заміток» став брак документів, доступ до яких припинився для Христюка після залишення державної посади та виїзду за кордон весною 1919 р. Винятковим джерелом для опису подій другої половини 1919 р. для автора є партійна преса. Достеменно невідомо, чому автору не вдалося підготувати п’ятий том «Заміток», в якому він планував розглянути події 1920 р.
