2) Ідея боротьби проти польської окупації під соборницьким протирадянським прапором боротьби проти всіх окупантів;
3) Ідея боротьби проти польської окупації під соборницьким антирадянським прапором об’єднання з Українською Соціалістичною Радянською Республікою[1]. При чому зауважив, що «під прапором радянського соборництва» виявилась не тільки комуністична партія Західної України і споріднені до неї групи, але середовища, далекі від комуністичних переконань, які підтримують цю ідею тільки з бажання якнайшвидше реалізувати об’єднання українських земель «при будь-якій формі державности»[2]. М. Лозинський переконував читачів, що західноукраїнські землі в боротьбі проти Польщі мали б опертися на ідею західноукраїнської державності, подібної до концепції ЗУНР.
Такий підхід різко розкритикував В. Кучабський. У статті «На манівцях партикуляризму», він продемонстрував, що підставовою засадою західноукраїнського партикуляризму є теза, що буцімто існують дві різні історичні місії для двох частин України: для Західної України здобуття української державності лише від Польщі, а для Наддніпрянщини лише від Росії[3]. На думку В. Кучабського, одночасна актуалізація ідеї державності та соборництва утруднювала національно-політичне виховання ширших мас українського народу. В умовах відсутності суверенної держави, соборництво можливе «лише в формі “соборної нагайки”»[4]. Автор підкреслив: «Є тільки одна форма соборності, яку сьогодні ми можемо й повинні плекати: соборність Духа нації, себто свідомість тожсамости всього народу в здобуттю нашої державності, де-б не явилась можливість її здобути, і готовність зречення з усякого «партикулярного інтересу» ради здобуття найвищої ціли — державності. Здобуття державності, яка своєю міццю принесе визволення всім поневоленим іще нашим землям, себто соборність, — Ось провідне гасло соборного духа нації»[5].
Після розриву з урядом Є. Петрушевича, М. Лозинський все більше схилявся до раніше критикованої ним концепції «прорадянського соборництва». У 1927 р. в праці «Уваги про українську державність» він наголосив: «Скріпляти Українську Радянську Державу, значить з одного боку забезпечувати Україну перед російським імперіялізмом, з другого — готовити ту силу, яка поможе українським землям визволитися з під Польщі і Румунії. Так здійсниться ідеал Соборної України[6].
З боку галицької еміграції федералістичні ідеї пропагував колишній секретар закордонних справ ЗУНР Василь Панейко. На його думку, Україна була не в змозі самостійно будувати свою державність. Він стверджував, що наслідком
- ↑ Лозинський М. З Новим Роком 1924. Теперішній стан будови Української Держави і задачі західно-українських земель. — Женева, 1924. — С. 20.
- ↑ Там само. — С. 41.
- ↑ Кучабський В. На манівцях партикуляризму // Літопис політики, письменства і мистецтва. — Берлін, 1924. — 5 квітня. — Кн. ІІ. — Зшиток 14. — С. 211.
- ↑ Там само. — С. 212
- ↑ Там само. — С. 213.
- ↑ Лозинський М. Уваги про українську державність. — Відень, 1927. — С. 86.
