національна ідентичність. Тому-то, на думку автора в революційну добу український народ створював «три держави» (Кубань, УНР і ЗУНР)[1].
З іншої перспективи міжрегіональні антагонізми окреслювали галицькі автори. Адвокат, письменник та публіцист Осип Назарук впродовж майже цілого 1919 р. перебував в Наддніпрянщині, де займав впливову посаду в уряді УНР.
У його спогадах, опублікованих незабаром у Відні, присутня нищівна критика надніпрянського керівництва[2]. У 1930-х рр. він почав пропагувати ідеї партикуляризму та інтелектуальної переваги галичан. Почав з критики документів Злуки: «Акт з 3 січня 1919 р. се колоніяльний акт України, котрий нашими власними підписами призначив усю нашу землю по обидвох боках Збруча на кольонію, призначив під впливом запаморочення теорією про “єдність” того, в чім єдности не було й нема, а хіба — може бути колись, але тільки тоді, коли мозок не зречеться належного йму першенства прав і обов’язків у відношенні до цілого тіла»[3].
Але на цьому не зупинився й стверджував, що галичани за рівнем національної свідомості значно випереджають наддніпрянців. Тому, на його думку, місія невеликого числа галицьких українців за Збручем є даремною тратою «людей та енергії». Він запевнив, що «вплив Галичан на Велику Україну й на людей, що походять з неї, може мати значіння тільки тоді, коли Галичани для добра Великої України і взагалі для добра загальноукраїнської справи збережуть свою суцільність і тим самим цілковито відокремляться»[4].
Подібними були міркування Андрея Камінського, який свого часу опублікував в Кам’янці-Подільському історичну брошуру про діяльність Центральної Ради[5]. Повернувшись в Галичину, він перейшов на радянофільські позиції й послідовно пропагував ідею окремішності галицьких українців. У 1927 р. він видав брошуру, в якій критикував ідею національної єдності українців: «Є два руські народи, дві руські нації. Границя їх не в Курській губернії, а на Збручі.
Українці на схід і захід цієї річки осібні, відрубні. Вони підносять високо пугар за єдність, деклямують про спільність земель від Сяну по Кавказ, але спільного між ними, крім материялу на спільність, дуже мало; це рак і птах. І як легко найти 90 на 100 пунктів спільности між інтелігентом з Полтави і Вологди, так можна найти 90 пунктів, ділячих інтелігента Тернополя і Житоміра. Їх ділить ціла духовна культура; цілий політичний менталітет і всі національні ідеї і ідеали»[6].
- ↑ Див.: Шаповал М. Наша політика // Ідеї і люди Визвольних Змагань 1917 1923 / З доручення Управи Гетьманського Руху впорядкував Богдан Коваль. — Нью-Йорк: Булава, [б. д.]. — С. 137–138.
- ↑ Назарук О. Рік на Великій Україні. Конспект споминів з Української революції. — Відень, 1920.
- ↑ Назарук О. Ґалицька Делєґація в Ризі 1920 р. // Нова Зоря. — Львів, 1930. — 27 квітня. — С. 5.
- ↑ Назарук О. Галичина й Велика Україна. Трактат присвячений українським жінкам і військовим. — Львів: Накладом «Нової Зорі», 1936. — С. 42.
- ↑ Див.: Камінський А. Pro patria. (Революційна доба на Україні і діяльність Центральної Ради).— Кам’янець на Поділлю: Видання Подільськоі Губерніальноі Народноі Управи, 1919.
- ↑ Камінський А. Загадка України і Галичина. — Львів: Накладом автора, 1927. — С. 41.
