Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/90

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Автор підважив легітимність польських зазіхань до України, таким чином відкинувши усталені політичні традиції Речі Посполитої. Його біографія Кричевського була написана в дусі уявної історичної моделі, в даному випадку і як героїчної постаті, і як представника соціальної еліти, що долучився до повстання та розбудови української держави[1].

Хоча польськомовний збірник Липинського «З історії України» навряд чи міг конкурувати за значимістю із magnum opus Грушевського, він був задуманий Липинським як частина більшої роботи[2]. У передмові до доопрацьованої праці «Два моменти з історії пореволюційної України», перевиданої у 1920 році, він описав свій збірник «З історії України» як вступну і підготовчу роботу до історії України, що він почав писати до війни, але зібрані для неї матеріали та підготовлений рукопис загинули під час революції[3].

Не будемо розглядати більший проект Липинського. У його творі «З історії України» вже було запропонувала нове бачення епохи Хмельницького, що завдяки зосередженню уваги на шляхті та козацькій старшині розходилася з народницькою традицією. Саме це звеличування елітних верств як найважливіших позитивних елементів української історії привело до такого рішучого розриву із народницькою історичною концепцією. Поза тим Липинський зосередився на ролі гетьмана, державному будівництві та інтеграційному впливі української території на її мешканців. Він також запропонував нове тлумачення Переяславської угоди як політичного альянсу, в який Україна увійшла як окреме політичне і національне утворення[4].

У роки перед Першою світовою війною виклик, кинутий Грушевському працею Липинського, не був настільки очевидним, адже обидва історики співпрацювали для розвитку української науки[5]. Липинський став до лав українських істориків і виказав повагу до праці Грушевського. Дійсно, Липинський навіть спочатку думав про проведення наукових студій з Грушевським у Львові, але

  1. ↑ Білас досліджує вплив написаної Аскеназі біографії князя Юзефа Понятовського на написану Липинським біографію Михайла Кричевського. Див. його: Краків, Женева і філіяція “Кричевського”. — С. xlv–xlvii.
  2. ↑ Див. передмову Ігоря Гирича до листів Липинського до Грушевського у кн.: Липинський Вячеслав. Листування (А–Ж) / Під ред. Романа Залуцького та Христини Пеленської. — Київ, Філадельфія, 2003 (= Повне зібрання творів, архів, студії / Під ред. Ярослава Пеленського. Архів. — Т.1.). — С. 273.
  3. ↑ Про довоєнні плани Липинського написати історію України див. передмову до кн.: Липинський Вячеслав. Україна на переломі 1657–1659: Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім століттю. — Відень, 1920. Якщо не зазначено інакше, посилання подані на це видання.
  4. ↑ Див. дослідження цього питання Липинським у праці Stanisław Michał Krzyczewski // Липинський В. Твори. — Т. 2. — С. 41). В іншому місці в «Z dziejów Ukrainy» (s. 525–527), він окреслює мету Хмельницького вступити до військового союзу поєднаного з протекторатом задля перемоги над Річчю Посполитою.
  5. ↑ Про історичні погляди Липинського та Грушевського у ці роки та контакти між ними див.: Гирич Ігор. Державницький напрям і народницька історіографія (на тлі стосунків Михайла Грушевського і Вячеслава Липинського) // Михайло Грушевський і українська історична наука: Матеріали наукових конференцій, присвячених Михайлові Грушевському. / Під ред. Ярослава Грицака та Ярослава Дашкевича. — Львів, 1999. — С. 47–64.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Україна_на_історіографічній_мапі_міжвоєнної_Європи_(2014).pdf/90&oldid=666666