користав його проти Грушевського під час боротьби за владу у Науковому товаристві ім. Шевченка у Львові у 1913 році. Липинський заявив, що він не знав, що його голос буде використаний проти Грушевського, і що він засуджує ті форми, в яких велась ця боротьба[1].
Однак уважне прочитання довоєнних праць Грушевського та Липинського показує, що конфлікт був неминучий. Обидва погоджувались, що рік 1649 був позначений найбільшими соціальними потрясіннями і повстаннями мас, але розходились у своїх оцінках. У своєму узагальнюючому огляді, опублікованому 1898 року, Грушевський пожалкував, що Хмельницький повернувся спиною до мас: він вказав, що повстання зазнало фіаско, тому що суспільний лад не був повністю повалений[2]. Він вважав, що угодою з Московією гетьман поставив під загрозу українську незалежність, і стверджував, що незважаючи на позитивні сторони його урядування, він не продемонстрував якостей справжнього державного діяча. Упродовж десятиліття перед Першою світовою війною, у відповідь на російські та польські напади на Хмельницького та український рух, Грушевський написав полемічні популярні статті на їх захист, і в цих популярних нарисах історії України змалював Хмельницького та його добу більш позитивними з української національної точки зору, але сам залишився відданим інтересам народних мас[3].
Липинський використовував зовсім інші критерії для оцінки доби Хмельницького. Він зобразив повстання 1648–1649 років як повстання українського народу (naród ukraiński) — унікальну революцію у той період європейської історії (с. 145)[4]. На його думку, повстання Хмельницького та «Велика українська революція» виявили українську національну «індивідуальність» (indywidualność narodowa) і національну відмінність (odrębność narodowa) українців від поляків і росіян. Липинський вважав, що українська нація у його час існувала завдяки українській революції 1648 року і боротьбі за національне визволення, яке привело до утворення Гетьманщини (с. 146–47). На відміну від Грушевського, він розглядав 1649 рік як кінець руйнівного періоду народних повстань, що відштовхували верхні шари суспільства. Відтак, на його думку, народна революція (rewolucja ludowa) перетворилася на конструктивну козацьку революцію (с. 522,551). Хмельницький ефективно захищав суверенітет України завдяки Переяславським статтям і наступному владнанню відносин із Москвою (с. 527–31). На думку Липинського, визнання шляхтою Пінську влади Хмельницького в 1657 році ознаменувало об’єднання козаків і шляхти, «синів однієї української нації», під керівництвом «великого гетьмана». Цей союз означав цілком ясне проголошення української державності та позначив новий період у житті «відродженої у революції України» (с. 577, 578).
- ↑ Див. лист від 14 (27) липня 1913 р. // Липинський В. Листування (А–Ж). — С. 412. Про стосунки Грушевського з Томашівським див.: Бортняк Надія. Степан Томашівський: до відносин із Михайлом Грушевським // Михайло Грушевський і українська історична наука. — С. 186–192.
- ↑ Див. висвітлення статті «Хмельницький і Хмельнищина» у моєму вступі до Hrushevsky M. History. — Vol. 8. — P. xlvi–xlvii.
- ↑ Ibid. — P. Xlvii–xlviii.
- ↑ У цьому абзаці зазначені номери сторінок з видання «Z dziejów Ukrainy» 1912 р.
