Сторінка:Українська літературна мова й правопис. 1922.pdf/15

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

12. Закінчення -ар та -ир на кінці речівників пишемо без ь, навіть коли в родовому відмінкові маємо м'який голосний звук: цар, кобзар, секретар, писар, косар, лікар, вівтар, манастир, багатир (род. відм. — царя, кобзаря і т. д.). Так само: звір, матір, тепер, не вір, і в середині слів: гіркий, Харко, місто Харків.

Примітка: але иноді пишуть ці слова і з ь: царь, секретарь, писарь.

13. Речівники середнього роду на (що вийшло з давнього закінчення -іе, чи -ье) і скількись слів жіночого та чоловічого роду на (що вийшло з давнішого -ія чи -ья ) подвоюють приголосний звук перед : життя, сміття, багаття, весілля, Поділля, зілля, похмілля, насіння, ходіння, волосся, поросся, безладдя, мотуззя, галуззя, збіжжя, роздоріжжя, безгрішшя, клоччя і т. п., знов-же й: суддя, браття, стаття (з „судія“, „братія“, „статья“). При відмінюванні таких слів подвоєний приголосний звук залишається перед усіма иншими голосними: життю, в житті, весіллю, на весіллі, так само як і в відповідних прикметниках (життєвий або життьовий) і в зложених словах (життєпис).

Губні звуки: б, п, в, м і звук р у цих випадках не подвоюються: луб’я  безголов’я, сім’я, подвір’я, пір’я.