Сторінка:Українська літературна мова й правопис. 1922.pdf/53

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

20) в Галичині скрізь вживають приіменник від, а на Лівобережжю — од; в українській літературній мові задля милозвучности принято ставити від після слів, що кінчаються на голосозвуки, а од — після тих, що кінчаються співзвуками. Напр.: „Не далеко відкотиться овощ од дерева. Час од часу вона бере від батька допомогу.“ Особливо радять уникати вживання приіменника від після слів, що кінчаються на співзвук в, щоб уникнути збігу двох в. Напр.: „Викохував від давна; Брав від тебе.“ Тому радять писати: „Викохував од давна; брав од тебе.“

21) Того самого правила держаться і з приіменниками в і у. Напр.: „Поїхав у ліс; найшла в лісі; поліз у воду, влізло в ухо.“

22) В наддніпрянській літературній мові відмінюють чужоземні призвіща тільки ті, що кінчаються на співзвуки: Я читав Шекспіра, Шілєра; а тих, що кінчаються на голосозвуки, не відміняють: Я читав Гайне, Дюма і т. д. Так само Галичане за Поляками кажуть: Я люблю Толстоя, коли треба говорити — Толстого, як говориться не Горкія, а Горького.

23) На Великій Україні не кажуть: „Се дерево є високе“; „Він є робітником.“