|
ФОНЕТИКА |
Професор С. П. БЕВЗЕНКО
(Одеський університет)
1. Залежно від основних теоретичних засад, на які опирається дослідник, питання про склад голосних фонем, їх вияви і взаємозв'язки; а також про протиставлення наголошеного і ненаголошеного вокалізму в українській діалектній мові може розв'язуватися по-різному. У цьому дослідженні ми виходимо з таких засновків: 1. Під фонемою розуміємо мінімальну звукову одиницю у складі слова й морфеми, яка реалізується у вигляді близько споріднених звуків, її позиційних варіантів, і служить засобом творення та розрізнення самих слів і морфем; 2. Усі близько споріднені звуки, в яких реалізується певна фонема, є її позиційними варіантами; вони творять її звукове поле чи звуковий ряд, один з членів якого найтиповіший, що виявляється звичайно під наголосом, є основним виявом цієї фонеми; 3. Звукове поле окремих фонем у ненаголошеній (слабкій) позиції може перехрещуватися, частково, а іноді й повністю збігатися, але і в останньому випадку маємо справу не з однією, а з різними фонемами, бо основний вияв кожної з них у наголошеній (сильній) позиції реалізується в різних звуках, і таким чином їх звукове поле, якщо мати на увазі всі випадки реалізації фонеми (як у наголошеній, так і ненаголошеній позиції),
ніколи повністю не збігається. Отже, фонема — це перш за все узагальнений звуковий тип певної мови, що охоплює усі випадки її реалізації в живому мовленні, протиставлюваний іншим звуковим типам цієї ж мови.
2. При з'ясуванні відмінностей українських діалектів у системі вокалізму, зокрема при дослідженні протиставлення їх на рівні вокалізму як наголошеного, так і ненаголошеного, дуже важливо враховувати не лише кількісний склад голосних фонем, а й навантаженість їх у фонологічній системі діалекту, тобто частоту вживання окремих фонем у живому мовленні, чого можна досягти зокрема шляхом виявлення генетичної основи окремих фонем у кожному діалекті і говорі.
Для характеристики українських діалектів у вокалізмі особливо важливим є врахування генетичної основи таких голосних фо-
94
