“Сама його /Яцика/ натура, блага і податлива, не приводила йому і на голову думки - взяти твердо в свої руки хлопака, призвичаювати його до безглядного послуху, як то люблять робити другі опікуни…”; “Так, він /Петрій/ мусить жити, він мені потрібний живий, я /Довбушук/ постараюсь ще достати го в свої руки і, — добавив, затискуючи кулаки і сверкаючи очима, — я го достану!”
У наведених прикладах лексичні варіанти фразеологізму брати в свої руки розмежовуються функціонально-стилістичними властивостями: тому їх уживання визначається змістом мікроконтексту, відіграючи оцінювально-зображувальну роль у мовній характеристиці персонажів. Фразеологізм взяти в свої руки вживається письменником у мікроконтексті, в якому він говорить про добродушного Іцика Шуберта. Дексичний варіант цього ж фразеологізму достати в свої руки використовується письменником у мікроконтексті, що характеризує владну натуру Довбушука.
Отже, різні лексичні варіанти розмовних ФО і відповідні мікроконтексти у прозі І. Франка утворюють відносно однорідний стильовий тон.
Інколи лексична варіантність ФО у творах І. Френка ускладнюється словотвірною варіантністю слів-компонентів, яка використовується письменником або для вираження авторського ставлення, або з оціяювально-зображувальною метою.
В авторській оповіді компоненти ФО відзначаються переважно нейтральними з емоційно-експресивного погляду словотвірними засобами. Наприклад: “Очевидна річ, що такі вісті мусили відразу закаламутити його чисту радість, ба навіть кинути тінь якогось підозріння на дружинників”; “Но перед тим він /Олекса Довбушук/ ще раз запитав безчувственного Андрія о місце схованку Довбущевих скарбів, но Андрій і пари з уст не випустив”.
У мікроконтекстах, які додаються у прозі І. Франка від імені персонажів, слова-компоненти характеризуються словотвірними засобами із яскраво вираженим емоційним і експресивним забарвленням. Такі словотвірні варіанти ФО виконують у прозових творах письменника роль художнього поєднання фразеологізму з його словесним оточенням, конкретизують стилістичне значення фразеологізму, увиразнюють його оцінювально-зображувальні можлності. Найчастіше ці семантико-стилістичні функції виконують суфікси: “Але те … не важми ся о тім ані словечка писнути свому чоловікові, бо пам'ятай!”; “Як ми терпию на стане, то готово що неладно бути межи нами /Матієм і Муртком/”.
