при цьому набуває особливої рухливості, але зупиненої у важливій для вираження ідеї твору точці. І. Франко дуже добре розумів виражальну силу таких епітетів і вправно скористався їх специфікою у вірші «Гімн». Його епітет у формі речення що тіло рве до бою, рве за поступ, щастя й волю до слова дух саме і визначає дієвість головного героя твору, розкриває його ціннісну ознаку — революційну дію, в якій він і знаходить свій об'єктивний вияв. Тією важливою «точкою», на якій зупиняється дія, знаходить своє обмеження, прикладання, говорить І. Франко, є об'єкт до бою, а зумовлюють її обставини мети — за поступ, щастя, волю.
Динамізм зображення посилює дворазовий повтор дієслова-присудка — назви дії, типової для вічного революціонера, — рве. Крім того, дворазовий повтор посилює й образну семантику дієслова – спонукання до нестримної, сповненої пристрасті дії. І як ствердження переконаності дієвості революційного наступу, упевненості в його життєдіяльності риторичний оклик:
Він живе, він ще не вмер!
Далі композиційний лад вірша підпорядковується розгортанню образу вічного революціонера, створенню художньо достовірних характеристик через узагальнене змалювання реальних ситуацій, поданих як поетичні конкретизації, в яких чи завдяки яким активізується його дія, що стала його життям.
Першою такою ситуацією, представленою як художня реальність, якій протистоїть вічний революціонер, є система державних надбудов, скерована на придушення революційного руху.
Ні попівськії тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його це не звело.
Для змалювання цієї ситуації смислову вагу несе на собі така художня фігура, як ампліфікація, яка об'єднала і підвела під спільне художньо-типове значення, перетворила у рівнозначні одиниці однорідні підмети — попівськії тортури, тюремні мури, війська муштровані, гармати лаштовані, шпіонське ремесло. За цим ампліфікаційним рядом стоїть розгалужена, чітко відпрацьована державна машина, призначення якої - тримати народ у покорі і придушувати будь-які революційні заворушення. Звернемо увагу на спосіб введення слів — одиниць ампліфікаційного ряду в текст. Вони включаються допомогою єднального сполучника ні (ані), що є одним із мовних засобів передачі відчуття спільності й однакової значущості. Але оскільки сполучник ні (ані) має заперечне значення, то завдяки йому назване іменниками залеречується як фактор, що може зупинити (уже не говорячи про те, щоб припинити) революційний рух. Цією антитезою поет утверд-
