Незрівнянний знавець всесвітньої історії, найдавнішого фольклору, дослідник і перекладач стародавніх рукописів, Франко вільно володіє системою тропів різних часів і народів і використовує її в своїх оригінальних творах для надання їм локального колориту. Перифразам у цьому плані відведена неабияка роль. У творах давньоруської тематики (поема «Ольга») вживаються перифрази дажбожий люд, род Древи — древляни, типові для давньоруських авторів двокомпонентні назви, а також прикладки-перифрази, створені на основі язичеських вірувань, естетичних уподобань наших предків: мотилі — духи Весни, цар всесвіту — дажбог.
Типове староіндійське звертання у вигляді перифраз із стрижневим словом оздоба, з яким поет зустрівся під час роботи над перекладом «Махабхарати»: красо й оздобо Пуру всіх, органічно вплітається в канву оригінальної легенди «Цар і аскет» у почесному найменуванні аскета в устах царя Гарісчандри: Поклін тобі, святих усіх оздобо і разом з типово індійською перифразою палата Індри — рай та препозитивною перифразою-прикладкою: перед брами преславної столиці бога Сіви, Варанасі служить одним з яскравих і економних колористичних засобів.
У творах біблійного циклу поет вдається до перифраз, навіяних біблійною поетикою: небесна стеля — небо, денне око — сонце, передтечі Єгови — хмари, блискавка, вітер, дощ; край овець і ячменю, — Палестина, город божий — рай, чи перифраз, точно процитованих з біблії: Ізрайля сини.
Ідею багатоступінчатості образних еквівалентів, перифрастичних прикладок паралельно з основним найменуванням, властиву праматері біблійної поетики, культовій сумерійській і ассірійсько-вавілонській поезії, Франко блискуче використав у своїх творах на біблійні теми. Ось зразок із сумерійських пам'яток у перекладі поета: Азад, дух-нищитель, Азад, дух ворожий, дух зарази, ось вавілонський напис у його ж перекладі: Набукудурріуссур, величний князь, могучий син Тінтіра, намісник Ірді, сонцесвого краю… А ось рядки з поеми «Смерть Каїна»: а йому, царю всіх творів, дідичеві раю, йому не можна — Каїну, гніздо утраченого щастя, джерело безбережного горя, привид зрадливий — рай.
Перифраза як засіб іронічний у світовій літературі вживається з XVIII ст. У поетичному доробку Франка ця функція тропа належить до найпродуктивніших. Одним із прийомів створення комічного враження від образу Дон Кіхота є протиставлення перифраз, якими називає себе сам мандрівний лицар або на які він щиро сподівається, оцінюючи якнайвище свої вчинки, перифразам, що характеризують його устами сторонніх, не діткнутих мрій густим туманом. Пор.: відважний лицар, цвіт лицарства, на все злеє божий бич і страховище залізне, густо порохом покрите (в оцінці подорожніх дівчат), дивовижнеє страшило на коні в залізних бляхах (в оцінці господаря Андрійка), чорт у блясі (в оцінці ченця-бенедиктинця).
