|
ЛЕКСИКА |
Асп. О. В. КОВАЛЬ-КОСТИНСЬКА
(Київський університет)
Категорія назв кольору, досліджувана в плані синхронії, ставить нас перед фактом існування розвиненої системи назв, які включають у себе не лише прикметники, а й іменники, дієслова, прислівники. Як зазначають дослідники, легкість, з якою в українській та інших слов'янських мовах назви основних кольорів змінюють прикметникову форму дієслівною, свідчить про семантичну близькість категорій прикметника і дієслова в тому плані, що обидві вони означають не предмет, а властивості предмета, які можуть перебувати і в стані спокою, і в стані розвитку, руху.
Існують неоднакові погляди на те, чи вважати ряд типу червоний, червоніти, червоно, червоність єдністю, а чи незалежними одне від одного словами. Л. В. Щерба визнавав російські слова веселый, веселье, веселиться різними словами, але вважав, що зміст цих слів до певної міри тотожний і тільки сприймається через призму різних загальних категорій — якості, субстанції і дії[1]. Коментуючи ці слова, А. П. Критенко зауважує: «Очевидно, що Л. В. Щерба мав рацію, коли вказував на тісний семантичний зв'язок цих слів, що доходить навіть до тотожності. Але формально-граматичною стороною слова нехтувати не можна, як не треба її й абсолютизувати. Формально-граматична сторона у слові підпорядкована семантиці. З погляду семантики червоний, червоніти, червоно і навіть червоність становлять єдність; корінь червон-, носій семантики цих слів, означає тут одне й те саме: якість червоного. Ця якість виражається у прикметнику і прислівнику статично, у лієслові — динамічно, а в іменнику — у вигляді предметності, і з цього погляду можна вважати червоний, червоніти, червоність і червоно різними словами»[2].
При утворенні іменників від назв кольорів відбувається опредмечення ознаки, тобто такий іменник, па відміну від конкрет-
