Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/104

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

думали, не думали, что ответ на такой вопрос не может быть отрицательный“.

На мою думку, цей погляд цілком хибний, а причиною того було те, що Срезневський мав замало документальних відомостей про Сковороду — він, як ми бачили, не мав навіть у своїх руках такого єдиного, оснівного джерела виключної цінности, як життєпис Сковороди, написаний Ковалинським, а спирався головним чином на оповідання старих людей, що знали Сковороду, та на перекази про нього. А ще треба зауважити, що видавець „Запорізької Старини“ занадто тоді покладався на вірогідність народніх переказів: підліг впливові тодішнього літературного напрямку, коли вважалося можливим до історичних сюжетів додавати художньої вигадки, та й у всякому разі сам зробився жертвою довір'я до пам'яток народньої творчости, про що ніколи потім не згадував, коли так дуже озброїв себе історичною критикою. І ми можемо лише пожалкувати, що в ці достиглі роки наукової критичної праці, він ніколи не повертався до творів свого молодшого віку — до харківської доби своєї наукової діяльности та зосібна до своїх розвідок про Сковороду. Таким чином, цей обов'язок критичного розбору поглядів молодечого віку Срезневського повинен виконати я. Де-ж те холодне цурання у Сковороди людей та світу, що ними наділяє його Із. Ів. Срезневський? Справді, Сковорода цурався товариства невідомих йому осіб, а надто таких, що запобігали знайомства з ним лише з порожньої цікавости та марних гонорів, без внутрішнього зацікавлення його духовною особою, а так, щоб потім сказати: я балакав з самим Сковородою. Він соромився у великім товаристві таких людей, уникав його, він почував себе там ніяково; опинившись випадково в такому зібранні, що иноді влаштовували його прихильники з добрим наміром, на пошану Сковороді, щоб показати його світові, — він просто тікав звідти й тим, звичайно, закріпляв за собою назву дивака та мізантропа. Він ніяковів перед чужими невідомими йому особами, що настирливо та безцеремонно нав'язувалися на знайомство з ним, і в таких випадках ладен був покинути навіть товариство приятелів, де знаходив таких осіб. Але він любив приятельські товариства, шукав їх, очевидно, утворював їх, притягаючи їх своєю викличною натурою, та мав силу друзів по-між людей різного достатку і стану: й по-між духівництва, й по-між дворянства, й по-між міських обивателів по різних кутках України. Що-ж до простого народу, не інтелігентства, так його ніколи він не цурався й з охотою починав балачку навіть з незнайомими йому людьми простого стану. Серце його не тільки не зачерствіло з часами, а, навпаки, завше горіло любов'ю до ближнього. Розум Сковороди також не дичавів і не поринав поволі у безодню