Г. Кониського): мене хочуть міряти Ломоносовим і кажуть про мене, — яка він дрібниця, яка нікчемність. Наче-б з Ломоносова казенний сажень, що ним треба кожного поміряти, як одним ліктем кравець проміряє і золоту парчу, і єдвабну тканину, й полотняну ряднину. Прошу, панове, не замовляти мені своїх вощаних опудал, бо я виливаю, власне, вирізую не з воску, а з міди та каменю; і не показувати мені своїх манівців, бо не любо мені викручуватися близько біля берегу, з затоки до затоки, але довподоби мені так, щоб відважно пуститися в море, об'їхати навколо всієї землі, але не за тим, щоб лише проїздитись на кораблі, а щоби відкрити новий світ“. „Як поодинока гора на степу, так стояв у свій час Сковорода на Русі, сам на сам, у піднеслій самоті, і не було жадного звука на відповідь, жадного правого побудження, жадного биття пульсу в руськім світі знаття, котрий-би одностайно затріпотів йому назустріч“[1].
Антитезу Ломоносова й Сковороди також пригадано влучно: дійсно, обидва вони вийшли з простого народу, але один одійшов од народу й засяяв яскравим світлом науки та інтелігенції; другий-же залишився з народом і навчав нарід, не забуваючи одначе (це треба додати) й інтелігенції. Протиставлення европеїзмові Ломоносова слов'янізму або русизму Сковороди замовлене явною тенденцією Хіждеу зробити зі Сковороди російського слов'янофіла. Але в дійсності це — не так, і зводити балачку можна хіба про українське народництво Сковороди. Автобіографічна цитата Сковороди була-б досить показною, але, на-жаль, не може бути перевіреною, й тому лишається під сумнівом. Але вона характерна, як відгук думок про Сковороду сучасників. Стиль її скидається на стиль Сковороди, але тільки приоздоблений, а кінець її суперечить відомій нам скромності Сковороди у власній його оцінці. Зіставивши поруч Сковороду та Ломоносова, Хіждеу порівнює Сковороду за його учителювання з Сократом. Зауважаючи, що кожне уподібнення може піднести одного на шкоду другому, Хіждеу каже, що коли необхідне порівнання, так Сковороду треба називати не українським циником, Діогеном, — як це зробив Гес де Кальве, а почасти Вернет і Снегірьов, — а українським Сократом.
Хіждеу порівнює цитати з Сократа і Сковороди і бачить між ними велику подібність; з цього він робить висновок, що філософія Сковороди, як і Сократа, утворилася не з його юродства, а з потреби душі. І в доказ цього він приводить уривок з його листа до К. Заліського, де немов сам Сковорода пише про себе 1763 року з Обуховки: „согрелось сердце мое и в поучении моем разгорается огонь, ибо, что
- ↑ Там-же, ст. 17–20.
