що Г. С. Сковорода підготовив місцеве дворянство до того, що воно уважно поставилося до думки заснування в Харкові Університету, — має рацію; нашим завданням в наступному викладі буде підтвердити його фактичними даними (що їх у Г. П. Данилевського не було)[1].
Після праці Данилевського в літературі про Г. С. Сковороду сталася перерва, що тривалася з 1867 до 1886 р., коли проф. М. Ф. Сумцов надрукував, уперше цілком, в „Киевской Старине“ (Вересень, стор. 103–150) „Житие“ Сковороди, складене М. І. Ковалинським. З нього, як нам уже відомо, користувалися і Снегірьов, і Асконченський, і Данилевський, але окремого видання цієї пам'ятки не було. Ось чому велика подяка належить за виконання цієї праці невтомному дослідникові українського письменства, небіжчикові Сумцову, — а надто тому, що крім самої пам'ятки, додано там ще передмову видавця, де висловлюється погляд на значіння й характер діяльности Сковороди. Академик М. Ф. Сумцов помічає багацько спільного між діяльністю Г. С. Сковороди й масонів. Повідомлюючи де-що про масонство, М. Ф. Сумцов далі робить таку увагу: „релігійно-містичний напрямок духовного настрою російського громадянства в 2-їй половині минулого століття відбився між иншими й на мандрівному українському філософові того часу, Григорії Савичі Сковороді. Сковорода не був масоном, але він у значній мірі зріс та виховався у тім повітрі, що живило російське масонство; тому між ним і масонами є спільні риси подібности, а саме: надзвичайна прихильність до старозавітних книг, містичне їх пояснення, байдужість до догматичного боку християнства, суворий аскетичний стан життя і змагання, навчанням про добродійність і особистим добродійним життям, підвищити моральний рівень громадянства, в чому Сковорода сходився з кращими російськими масонами — Новиковим, Лопухиним, і надто з Гамалією. Подібність між моральною вдачею та життьовим станом Сковороди й Гамалії така значна, що тут можна добачити не тільки вплив певних спільних моральних принципів, але й спільного походження Сковороди й Гамалії з України та з властивих їм обом спільних національних рис українського народу. Акад. Сумцов вважає Сковороду за містика: „Релігійний містицизм, каже він, зміцнів у Сковороди після подорожи до Німеччини. В половині XVIII ст. в Німеччині дуже поширився містицизм та квієтизм. Сковорода завжди заховував найбільшу прихильність до цієї країни
- ↑ Г. П. Данилевський помиляється, кажучи, що Харківські поміщики підписалися в 1803 р. в 600.000 карб., бо вони зробили жертву тільки й то в 1802 р. в 400.000 карб. Помилково Г. П. Данилевський називає Сковороду попівським сином, хоч знає в Ковалинського, що він був сином козака.
