піснях, звичаях, кохався так, що не міг на довгий час розлучатися з рідною країною, але що до народу, так ця закоханість усвідомлювалася світлом свідомої думки“.
„Життя котилося собі, — каже О. Я. Єфіменкова, — невпинно та прудко згори додолу, і годі було самотній фігурі дивака-філософа зупинити його важку колесницю. Але невже-ж таки унівець розвіялося це своєрідне буття, гідне кращих часів і кращих умовин. Звичайно, ні, — одповідає О. Я. Єфіменкова й на пояснення наводить три фактичних докази.
1) Дворянське пожертвування на відкриття у Харкові університету; 2) Сковорода спричинився до поліпшення відношення поміщиків до своїх кріпаків; 3) нарід запам'ятав сатиричні пісні Сковороди. Сковорода присвятив все своє життя на розвиток своєї філософської науки та проповіди його, присвятив життя в повному цього слова значінні; жадного боку в його житті не було такого, що можна було-б його вважати за його особистий, незвязаний з тим, що він уважав за свою місію. Отже, що до такого розуміння — це є постать надзвичайної коштовности. Але як оцінити одначе те, що він вніс у свідомість того осередку, якому присвятив своє існування, ми не знаємо“.
О. Я. Єфіменкова висловлюється, що вона не знає, як оцінити той внесок, що Сковорода ним збагатив свідомість свого осередку, але вона сама почасти дала відповідь своїм і фактичними справками на це питання, якими, одначе, не вичерпується усе те, що можна сказати про значіння Г. С. Сковороди.
Не можна замовчати про негативні погляди, що висловив був про Сковороду відомий учений, український лінгвіст Пав. Гнат. Житецький у своїй розвідці „Энеида Н. П. Котляревского и древнейший список ее“[1]. Не можна, одначе, не визнати, що праця автора присвячена цілком иншій темі, що про Сковороду там, про його особу та твори, він висловлюється коротко, з нагоди, не углибляючися в питання. Дуже цінні його зауваження що до мови та стилю творів Сковороди, але на них П. Гн. Житецький не спиняється з такою увагою, що на неї заслуговує це питання, а тим часом при розвязанні його в його суті були-б надзвичайно важливими його спостереження, як глибокого знавця української мови та її історії. На цих його філологічних спостереженнях ми спинімося пізніше, а тепер лише коротенько передивимося його погляди на Сковороду, як філософа, що одірвавсь од рідного краю: тут П. Г. Житецький виступає перед нами не в ролі історика, а розважливого, хоча й суворого та причіпливого читача творів Сковороди,
- ↑ Киевская Старина 1899, листопад, ст. 136–152.
