В такому одязі й з'являється Сковорода в сучаснім йому громадянстві.
Так, нині небіжчик, український учений лінгвіст розвінчує українського філософа Сковороду, що його всі й свої й чужі визнавали завжди народнім. Тут П. І. Житецький пішов проти течії, проти твердо усталеного погляду, — і мусимо одверто признатися, не подав для цього задовольняючих і поважних підстав. П. І. Житецький зводить філософію Сковороди на етику, тим часом як нині новітніші дослідувачі філософії Сковороди — Зеленогорський, Ерн та инші на перший план висовують теоретичну філософію. Ерн каже, що Сковорода сміливий та оригінальний прихильник експериментальної метафізики, що дуже вороже ставиться до всякої шкільної, цеб-то схоластичної філософії, додаючи при цім, що все життя Сковороди є величезний та глибоко цікавий метафізичний експеримент, і його філософія є не що инше, як логічний запис цього експерименту.
Відповідно до цього останнього зауваження Ерна стоїть і думка, висловлена П. І. Житецьким про те, що Сковорода „ідеаліст з природи, утворив для себе осібну сферу абстрактних положень, де не було й прослідків громадської самосвідомости. Всі сили душі своєї звернув він на те, щоб приладнати ці положення до особистого життя свого. Всяка инша праця по-за цією суб'єктивною сферою самоудосконалення здавалася йому нижчою від його гідности. Він гордо одвернувся від сучасного йому громадянського життя, не цікавлячися питанням, звідки воно повстало й куди воно йде. Звідси суперечність та натяжка в його переконаннях“. Як усунути докірливу та дидактичну ноту в цих і наведених раніше поглядах П. І. Житецького, так вони зводяться на те, що Сковорода не був соціяльним та громадським борцем, а тільки філософом-моралістом, що гордо відокремився в своїй самотності од інтересів громадського й народнього українського життя, яке проходило довкола нього. П. І. Житецькому треба було зрозуміти, а не засуджувати Сковороду, цінити його за те, що він зробив, а не засуджувати за те, чого він не міг, бо навіть і не бажав, робити, бо не зважав себе до цього здібним. П. І. Житецький засуджує його за те, що він ставився байдуже до минулого своєї батьківщини й не виявляв у своїх творах ніякого історичного чуття, і наче-б то не поважав народньої вільности, як це видно з його звертання пам'яти Богдана Хмельницького. Дивно, до чого може довести зарані засвоєна думка вченого дослідувача. Навівши перші рядки цього віршу, де Б. Хмельницького названо батьком вільности (чиєї? Звичайно, народньої) — П. І. Житецький пропускає його початок, де зроблено високу оцінку свободі.
