Сковорода високо ставить свободу: порівнюючи з нею золото, він каже, що це є болото. Як-же після цього можна було сказати, що Сковороді було байдуже до народньої свободи, до тієї свободи українського народу, що її батьком, справедливо чи помиляючися, — (помиляючися!) — він називає Б. Хмельницького. Натяжкою є думка П. І. Житецького, ніби-то Сковорода не любив Київа за те, що той жив ще історичними переказами. Ми знаємо лише, що Сковорода не любив у Київі сучасних йому ченців, але він-же ставив їм за приклад, за зразок ченців — старокиївських історичних.
П. І. Житецький стоїть на правильному ґрунті, показуючи на особливий склад життя Слобідської України підчас Сковороди — там було, дійсно, чимало людей, що були потомлені національною боротьбою та прагнули відпочинку від військових чвар. Але він не має рації, коли хоче підійти з нагоди цього явища з словом догани на адресу Сковороди, називаючи його „всесвітнім громадянином“. Сковорода жагуче любив і свій рідний край, Лівобічну Україну, й Слобідську Україну, і був міцно звязаний і з їх природою, і з їх населенням. „Всесвітнім громадянином“ він виявився на полі спекулятивних філософських ідей і практичної філософії в науці про щастя, що дійсно не були прив'язані не лише до місця, народу, але й часу, бо вони однакові й для України, й для Росії, і для всього світу. Але особисто він, одначе, проповідував свою науку й усно й за посередництвом творів майже виключно на Україні. Мало того, не зважаючи на абстрактний характер філософії, її (як здається) одірваність од життя, ми помічаємо, що вона в значній мірі звязана була з тодішнім українським життям, бувши противагою, натуральною реакцією проти суто-матеріяльних інтересів, що ними захоплене було тоді українське громадянство, після занепаду його політичної автономії та сполучених з нею громадських інтересів. Втома громадянства від національної та політичної боротьби панувала тоді не в самій лише Слобідській, але й у Лівобічній Україні, бо перша за часів Сковороди не заселялася вихідцями з України, як запевняє Житецький, а вже була заселена ними. Не цілком мав рацію П. І. Житецький, кажучи, що Сковорода любив Слобожанщину за відсутність у ній політичних та релігійних чвар, за відсутність політичних чвар може бути так, але на полі церковно-релігійних сперечань він сам був видатнішим, надзвичайно активним і до того ще палким діячем бо він не тільки релігійно думав, але старався й здійснити, надати чинности своїй глибоко єретичній, з погляду пануючої церкви, реліг'йній науці, що підривала самі її підстави та підпори. Ледви чи має рацію П. І. Житецький що до приступности Сковоро-
