П. І. Житецький не заперечує звязку Сковороди з українською інтелігенцією, але заперечує її що до простого народу. Одначе й тут він помиляється: щоб переконатися в цьому, варт лише згадати свідоцтво Луб'яновського про вплив його на простий нарід. П. І. Житецький з докором каже про те, що Сковорода дивився на дворянський стан не з погляду народнього філософа, немов-би бажає цим ствердити свою думку про те, що Сковорода не був народнім філософом. Звичайно, можна казати про те, що Сковорода був народнім філософом тільки в обмеженому та умовному розумінні цього слова, а власне, в розумінні наближення його до народніх мас та впливу його на нарід, але не в тому розумінні, наче-б його філософія вийшла з нетрів українського народу. Але П. І. Житецький бачить навіть у Сковороди становий консерватизм, маючи на увазі висловлену ним думку, що дворянство повинно мати вище розуміння про християнське благонрав'я, цеб-то в науці про бога, ніж простий нарід. Та отже ясно, що тут ходить не про захищення станового принципу, зокрема дворянства, а про вимагання від дворянства, як у найосвіченішого стану тодішнього громадянства, щоб воно зреклося ходячих, пануючих поглядів на християнство та вступило на шлях критичного раціонального його пояснення в тому дусі, як це, наприклад, викладав Сковорода в своєму „Ізраїльському змії“, в передмові до нього, присвяченій острогозькому полковникові Тев'яшову. Повстає питання, де-ж тут становий консерватизм, коли Сковорода вказуючи тут на становий принцип, як на факт живої дійсности, отже, бажав використати його в інтересах освітлення дворянських голів.
Що-ж до соціяльного базису дворянських привілей — кріпацтва, так немає жадних даних гадати, що Сковорода стояв за кріпацтво, або дивився на цей кріпацький стан людей байдужим оком, як це цілком безпідставно потверджує П. І. Житецький. Правда, він ніде спеціяльно не висловився в письмовій формі проти нього (усно — це инша річ), коли не згадувати про його загальний, раніше наведений погляд на необхідність свободи для українського народу. Але з цього замовчання не можна-ж робити висновки про його байдужість і цьому суперечить його постійне шукання єднання та наближення до селянства. Правда, в філософських трактатах і листах до інтелігенції він давав пораду кожному задовольнятися своїм становищем у громадянстві, яке-б низьке воно не було; але ця порада у нього була звязана з загальною філософською наукою про щастя, яке приступне кожному станові людей, та знаходиться в залежності від внутрішнього визначення від природи даних властивостей та нахилів. Таким чином, підставою
