уступився, щоб спокійно вмерти. Усі умови відходу Сковороди цілком инакші. Головна різниця полягає в тому, що Толстой пішов умирати, Сковорода-ж пішов повний життьової снаги, щоб жити… назустріч суворому життю, повному страждань, труднощів та боротьби. Між одходом та смертю Толстого минає лише декілька день, між уступленням Сковороди та його смертю минає багато довгих років. Величезність цього вчинку такої уваги, що Сковорода у своїй скромності сміливо може бути поставлений поруч з двоха героїчними типами філософів — із Джіордано Бруно й Сократом. Але трагедія Бруно (смерть од інквізиторів) переходить немов-би навпаки його охоті… Сковорода-ж назустріч своєму призначенню повстає сам і свій життьовий шлях обирає свободно, без жадної спонуки зовнішньої необхідности. Внутрішні переваги на боці українського мудреця, хоча що до зовнішньої ефектовности доля Бруно його затьмарює. Инша річ з Сократом. Найрозумніший з людей, він далеко перевищує Сковороду й силою філософського патосу, і геніяльністю волі, й незломністю діялектики. Але Сократ занадто велетенська постать, бути иншим і меншим од його далеко не визначає бути незначним самому по собі. Сковорода великий уже тим, що де в чому він природно подібний до Сократа. І сучасники Сковороди, і ті, що чули про нього з оповідань батьків, відчували велике почуття подиву з живого прояву сократівського духу в Сковороді, щирого й правдивого живла того-ж самого полум'я, що так божественно палало в грудях атицького мудреця та запалило великий світоч платонових споглядань… І є дійсні риси подібности між тим та иншим (ст. 138–141). Вол. Ерн підтримує думку Хіждеу про Сковороду, як російського Сократа, вірніш було-б сказати українського Сократа. „Не вважаючи на життя при дворі (на посаді півчого), не вважаючи на довголітнє приятелювання з поміщиками, Сковорода лишався сміливим відважним мислителем з народу, якого не обплутала ідеологія пануючих клас. Він не страхався тих найглибших питань, що зупиняли найвідважніші уми людськости й без страху зробив і в своєму житті й у своїй філософії спробу нового вирішення їх (190 ст.). Найвищий ступінь опрощення сполучався в Сковороді, як правдиво зауважує Ерн, з найвищим ступенем культурности. Вступаючи у жебраче життя, він не зрікався ані від пізнань своїх, ані від вищої культури, що здобув собі своєю таки ненастанною працею. Разом живучи з природою та увіходячи в неї від штучних умов людського життя, Сковорода не набув солодкого сантименталізму Руссо. Він зовсім не думав уступатися з культури, й відходячи до пустельницького життя, зробився одним з найвидатніших українських культурних діячів XVIII ст. Але культуру він розумів не в
