Свідоме обрання життьового шляху. Теорія „нероблення“. Задоволення з обраного життьового шляху. Велике значіння його життя. Повна відповідність науки та життя (учив, як жив). Стан життя. Теорія та практика виховання. Внутрішня віра. Розуміння життя.
Науку Сковороди про життя в її практичному виконанні треба назвати й взагалі утопічною і що для наших часів непридатною, ідеалістичною. Хоч сам Сковорода й навчав, що обмеження своїх потреб, яке він проповідував, неважке, але дійсно досягти його було, звичайно, дуже нелегко. Для цього людині треба було відмовитися від матеріяльних життьових інтересів та вважати за головну мету свого життя внутрішнє удосконалення. Але що-більше вимагало воно від людини з життьового, практичного погляду, то більше й давало йому найважливішого в житті, на його погляд, щастя. Вище-ж шастя — це є цілковита перемога духа, що дає й повний душевний спокій. Але виникає питання, чи можливо було здійснити в житті ці найвищі вимоги морального ідеалу Сковороди; відчувалась потреба живого наочного прикладу, який-би довів, що його можна справдити в житті. І цю місію взяв на себе Сковорода. І ось ми в ньому й бачимо досить незвичайний приклад цілковитої гармонії між навчанням-світоглядом та життям; він жив так, як навчав, а навчав так, як жив. І це має дуже велике значіння, по-перше, завдяки високим вимогам його морального ідеалу, по-друге, тому, що Сковорода євідомо, з принципу, цілком переконано обрав собі свій шлях життя та йшов ним до кінця, до самої своєї смерти, не звертаючи ні праворуч, ні ліворуч, і навіть помер так, як і повинна була вмерти людина з його поглядами на смерть. Широко освічена, красномовна та розумна людина — він свідомо обрав собі долю жебрака, мандрівника, але зробив це не тому, що не міг инакше зробити, навпаки, його таланти давали йому можливість досягти значних урядів, а надто в духовній ієрархії, а цілком свідомо, маючи бажання заховати внутрішню волю та бути вчителем усього народу в найширшому цього слова розумінні. Він зрікся усяких прихильностей і, створивши з себе старчика, мандрівника, виробив у себе серце громадянина всесвітнього, який не маючи родичів,
