Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/142

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

маєтностей, кутка, де голову прихилити, мав насолоди лише від природи, простих, невинних, безтурботних, справжніх радощів, які черпає розум чистий та дух безтурботний у скарбницях вічности (1-й від., ст. 5–6).

Відомо, що Сковороду не раз спокушали вигідними з погляду житейського пропозиціями: переконували стати ченцем і цим здобути собі забезпечений стан, честь та славу: губернатор Щербінін давав йому на вибір яку-б схотів він посаду, але він знов відмовився. Сам Ковалинський з приводу цього подає ще кільки пояснень, зазначаючи, що Сковороді довелося тут відчути внутрішню боротьбу. Роки, здібності душевні, нахили природні, житейські кликали його по-черзі обрати будь-який стан життя. Не втішаючи себе ні на який стан, ухвалив він твердо в серці своєму жити, стримуючись від спокус, задовольняючись малим, цнотливо, тихенько працювати, терпеливо, благодушно, в простоті звичаїв та щирозичливості, порішив залишити всі шукання суєтні, всі прагнення любостяжательні, всі труднощі розкошів. Така, відмова від усієї суєти життьової сприяла його потягові до любомудрія (1-й від., ст. 6–7). І коли ми згадаємо науку Сковороди про щастя, то побачимо, що він йшов тим шляхом, на який вказував иншим, ставши немов проводирем та керівником менш сильних. Він не раз при цьому признавався, що знайшов на цьому шляху те, чого шукав, тоб-то щастя, хоч багато вважало, що його життя повне різних небезпек та страждань. „Признаюсь, друзі мої, перед богом і перед вами, пише він в одному з своїх трактатів, що в цю саму хвилину, коли я з усіма розмовляю, кину сучасну свою стать (стан), хоч в ньому і постарів, та стану найостаннішим горшечником, як тільки відчую, що досі пробував у ньому без природи, маючи нахил до скудельництва. Повірте, що з богом (цеб-то згідно до природного нахилу) буде мені у сто разів веселіше й краще ліпити глиняні сковороди (натяк на своє прізвище), ніж писати без натури. Але досі почуваю, що утримує мене в цьому стані нетлінна рука вічного. Цілую її й слухаюся її. З призирством ставлюсь до безпорадних порад усіх сторонніх радників“ (2-й від., ст. 119–120). Де-які (наприклад, губернатор Щербінін) давали доброзичливі поради; инші-ж просто ганьбили те життя, яким жив Сковорода (говорили, що він нічого не робить, то-що). І ось, щоб спростувати їх, він у своїх двох листах розвинув теорію „нероблення“, яке полягає в невпинній розумовій праці та внутрішній роботі серця. „Багацько людей запитує, пише він Ковалинському, що-ж робить у житті Сковорода? Чим розважається? Це є верх і цвіт і зерно життя людини. Вона є центр кожного життя. Всі діла кожного життя сюди течуть, мов стебло, перетворюючись у зерно. Є де-які, що живуть без