морального виховання, відкривши для них курс християнського добронравія, в якому подав короткий виклад сути свого християнського філософського світогляду.
Нарешті, ті самі ідеї він проповідував і потім, залишивши педагогічну діяльність у Колегіумі та ставши мандрівником, народнім учителем у найширшому розумінні цього слова. Була та різниця, що він навчав не лише дітей та юнаків, а більш за все дорослих. Характерною властивістю його педагогічних методів було те, що на цього не впливали застарілі звички його слухачів, а навпаки, всім завжди та скрізь, просто та одверто він висловлював свої погляди, висловлював свою догану їхнім забобонам та суєвір'ям. І зрозуміло, чому швейцарцю Вернету така щира одвертість, гостра проповідь істини здавалися не зовсім гарними; на його думку, істина має бути завжди захована за приємною заслоною. Але Сковорода з своєю щирістю був дуже далекий від усякого підроблювання. Він говорив та робив те, що думав та почував. Так робив він і в найважнішій справі свого життя — вірі. Тут, знов він жив так, як вчив. В науці своїй він, як ми знаємо, постійно звертав увагу на внутрішній бік християнства, зазначав і тут, як скрізь, перевагу духу над зовнішнім обрядом, церемонією. „У нестатках своїх, говорить Ковалинський, закликаючи на допомогу віру, не покладав її в зовнішніх обрядах; але в побиванні сваволі духа, цеб-то прагнень своїх. В ночі він спочивав від глибоких своїх дум; легкий, тихий сон зміцнював його сили, зморені денними подвигами. Час о півночі він завжди присвячував внутрішній молитві, цеб-то думам серед тиши природи зосередивши на них всі чуття, Ковалинський дуже яскраво малює при цьому ту боротьбу, яка відбувалась тоді в Сковороді. „Тоді, говорить Ковалинський, він, зібравши усі чуття та думки вколо всередину себе та поглянувши оком суда на сумну оселю свого перстного чоловіка, так закликав їх до початку вічности: повстаньте ледащі думки. Візьміть та полиньте на гору вічности. Тут вмить починалася війна і серце його ставало полем січи: самолюбство озброювалось з світодержателем віку — світським розумом, властивими бренностями людськими слабостями та всіма тваринами, творило завзятий напад на волю його, щоб захопити в полон її. Вищі думки, навпаки, закликали волю його до вічного, єдиного, правдивого добра, того, що є скрізь, все наповняє та примушує одягтися у всі знаряддя духу, щоб дати йому сили стати проти спокус лжемудрія. Яка боротьба! Скільки подвигів! Належало бути на варті, стояти непохитно. Небо та пекло ведуть боротьбу в серці мудрого, і чи може він бути даремним, без діла, без подвигу, без користи для людства? Так час після півночі проводив він, озброївшись проти жахливого світу. Світлосяйний ранок
