цього, то між ним та проводирями російського сектярства безодня. Ті ладні були душу свою віддати за єдину літеру аз, між тим, як Сковорода доводив, що бога та правду можуть спізнати не тільки усі без різниці християни, але його спізнали й де-які кращі представники старого класичного язицтва. У Сковороди зовсім не було догматичного християнства, а тим більше фанатизму та виключности: навпаки, він повставав проти них дуже палко та гостро у своїх творах; він їх уважав за суєвір'я та шкідливими. Секти, на його думку, народжуються від суєвірря. „З суєвірів, говорить він, народилися суперечки, сварки, секти, ворожнеча міжусобна та чудна, ручні та словесні війни, дитячий жах і т. п. (2-й від. ст. 52–253). Сковорода, треба сказати, не піднявся настільки над віком, щоб цілком одкинути віру взагалі і зробитися атеїстом, він бажав одначе відшукати в них вище розуміння та значіння, розумів їх алегорично, цеб-то ставився до них так, як і до біблії взагалі. Це не було на його погляд, одначе, трохи хибний, справжнім принциповим руйнуванням релігійного закону, а тільки додатком до нього. Так він дивився сам на цю справу. „Багато, говорив Сковорода, не розуміючи мене або не бажаючи розуміти, вигадують, немов-би я відкидаю історію старого та нового завіту, тому що визнаю та прагну відшукати в ній духовний розум, почуваю богописаний закон та вбачаю суть скрізь достотне розуміння. Я додаю це до історії, а не руйную. (Але в дійсності вій їх руйновав).
Коли я вихваляю мужність вояка, не боязкість, відвагу, сміливість його, то цим не знищую вбрання його, ні зброї його. Убрання, одяг, зброя вояка є історія, а розум та слава цієї історії є дух вояка, вчинки його… Але історичні християни, обрядові мудреці, добротні теологи, люди, що не мають духа, ганблять те, чого не розуміють“. (1-й від., ст. 34, 36). Особисто для себе він не вважав потрібними зовнішні форми боговшанування; бо цілком віддався, присвятив себе внутрішньому непосередньому єднанню з богом — вічністю. Але в цьому особистому відхиленні обрядів між Сковородою та сектярями полягала велика різниця. І тут він, як і скрізь, виявляє свою послідовність: коли-б з відхилення обрядів він створив своєрідний культ, то цим самим надав-би йому такої ваги, якої він у дійсности не мав, на його думку; він-би цим суперечив основам свого світогляду. Він цього не зробив, залишився вірним собі і в цьому випадкові так само, як він був послідовним що до вегетаріянтства. Сковорода не боявся смерти, був готовий до неї та помер, як і личило померти справжньому філософові, що все своє життя навчав безсмертя. Він часто розмовляв про смерть з своїм учнем та другом М. І. Ковалин-
