свого, не друкував своїх творів, але причину цього ми з'ясували вже раніше: це залежало переважно від загальних обставин його життя та його характеру й особливо цензури. Одначе, твори його широко розходилися в рукописах і, таким чином, виходили навіть за межі України. Багато осіб мало цілі колекції його рукописів, і вони давали їх списувати иншим. Але це не все: в такий-же спосіб розповсюджувано і його листи, і його вчені трактати, до яких вони, треба сказати, і підходили своїм характером та змістом. Мандруючи невпинно 30 років, Сковорода зустрічав багато людей з різних кол місцевого слобідсько-українського суспільства. Він мав друзів та знайомих, у яких він зупинявся і жив довгий час або заходив у гості, і серед духівництва й серед світських людей: з цими особами він листувався, надсилав, присвячував їм свої твори, розмовляв з ними — і це все використовував задля розповсюдження своїх поглядів, для боротьби з старими звичками та забобонами. Майже повну збірку творів Сковорода мав, наприклад, його учень і друг М. І. Ковалинський, все це були автографи Сковороди, надіслані йому в подарунок здебільшого разом з листами присвяти; в 4-х збірках, що переховуються тепер у музеї, ім. Леніна їх є 12; в 5-ій переховуються листи Сковороди, при чому звертає ввагу той факт, що сюди внесені й де-які листи, адресовані не на Ковалинського (копії 2 листів до В. М. Земборського, копії листа до якогось Івана Васильовича й до невідомого, оригінал листа до якогось Василя Максимовича[1]. Колекцію Сковородинських творів мав протоієрей Фед. Заліський; її було передано до книгозбірні харківського університету його сином Михайлом в одповідь на заклик Ізмаїла Івановича Срезневського. Цікавий лист його, в якому відбилися погляди консервативного представника наступного покоління, ми наведемо далі. Також ретельно збірав рукописні праці Г. С. Сковороди Яків Правицький, як це видно з їхнього листування.
„Коли ти вже переписав мої нові твори, пише Сковорода Правицькому, то поверни мені оригінали; також надішли разом з оригіналами і той мій діялог, що ти хвалиш більше за инші; коли його перепишуть, тобі його повернуть[2]. Не турбуйся про „Розмову Марка“: Вона завжди гарна й повернеться в твою книгохранку. „Лотову жену“ хочеться докінчити. Однак принесу з собою та й написане випишите“[3].
Трохи пізніше Григорій Савич писав: „Пробач, любий, що збрехав я, пообіцявши надіслати вам „Жену Лотову“.
