манство — це примха Лізавети, про яку склали такого веселого вірша:
Веселая царица была Елисавет,
Поет и веселится, порядку только нет.
Таким чином, час з 1722 до 1763 р. — переходова доба в житті України, пережиток старої козацької автономії, але з де-якими ще старими козацькими традиціями. 1763 р. автономію було скасовано, і Сковороді довелося прожити 30 років у важку для України добу царювання Катерини II. Форми політичного життя України, що існували з XVII ст., з часів Богд. Хмельницького — автономія гетьманщини у складі Російської держави та політична автономія, хоч і в менших розмірах, Слободської України, були Катериною II скасовані і, таким чином, українське суспільство з його керовничими класами — козацькою старшиною та козацтвом, що жило політичними інтересами протягом більше, як сто років, опинилися по-за цими інтересами. Накази старшин та козаків до катерининської комісії для складання проєкту нового „Уложенія“ (1767 р.), правда, свідчать, що козацтво, а надто його старшина, не примирилися з цим політичним актом царського самодержавства та навіть попервах виявляли де-який, хоч не дуже великий, пасивний та активний опір. Цікаво, що бажання про відновлення гетьманщини висловлювало навіть козацьке населення невеликих міст та сел. Звичайно, за гетьманщини йому жилося зле, але й реформи Катерини не поліпшували його становища. У всякому разі політичні інтереси в суспільстві зникли, почався політичний занепад. І саме на цей час припали виступи Сковороди, яко навчителя у додаткових класах харківського колегіума, саме в цей час він познайомився з харківським губернатором Щербініним, що касував автономний устрій Слободської України та перетворив її на Слобідсько-Українську губерню звичайного російського типу, з усіма хибами тодішньої губерніяльної адміністрації. І ось у таку сумну добу політичного лихоліття працював Сковорода. Громадянство перебувало тоді в стані політичної летаргії: воно зморилося від політичних завірюх і не находило в собі нових сил, щоб скинути з себе ярмо царизму та бюрократії. Козацька старшина втратила колишній войовничий дух, а козацтво Катерина обачно скасувала, як місцеву військову силу, а замісць нього встановила регулярні гусарські полки; реальної сили для збройної боротьби не було, бо навіть було знищено гніздо козаччини, що підтримувало усякий збройний протест — Запоріжжя. Але більше, ніж на політичний бік реформ Катерини II, треба звернути увагу на їхній соціяльно-економічний бік. Козацькій старшині Слобожанщини (їх було 602 чол.) було даровано робійські чини і, таким робом, їй відкрилася стежка до
