Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/172

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

і є той геній, якого слухав у всіх своїх вчинках Сократ і тим досяг мудрости, тоб-то щастя. Він говорив так щиро переконаний в істині цього: подивись на людину і спізнай її. Вона подібна до гарного та повного колоска пшениці. Колос — не стеблина з вусиками, не солома його, не полова  не зовнішнє лушпиння, що одягає зерно, і не м'якоть зерна — це його рослинна сила, що створює стеблину та її частини. Так і людині: його сила не в тілесному його лушпинні, а в його розумній силі — богочоловікові. Маючи це за ґрунтовне правило, відоме небагатьом, Сковорода, згідно з наказами цього внутрішнього голосу, або як він казав иноді — мінерви, впорядковував усе своє життя, керувався ним у своїх вчинках; так радив робити він і Ковалинському. Тих, хто посідав собі посади не по своїй здатності, він називав людьми без Мінерви і такими були на його думку, полохливі керівники військ, грабіжники-судді, теологи, що вихваляються знанням, ченці, що живуть розкішно. Багато теологів було-б кращими стряпчими в судових справах, багато вчених — дрібними крамарями, багато суддів — хліборобами, військових начальників — пастухами, ченців — шинкарями, то-що. Відціля він робив висновок, що один і той-же стан, або, як він говорить, „стать“ одного робить корисним, другого шкідливим: одного теологія робить світильником світу, надає йому владу над серцями, робить славним без зовнішньої слави, почесним без зовнішніх ознак почести; другого — брехуном, високомудрствуючим, лицеміром, хвальком, одному судова посада дала ім'я доброчинної людини, а другого на цій самій посаді в весь час кленуть. Підвищуючи розум його вихованця, помітивши, що він боїться смерти та мертв'яків, Сковорода говорив з ним на цю тему, говорив про постійні зміни в житті, (панта рей — усе тече), про те, що ніщо не гине без сліду, а лишень змінює форму. З нічого вічна воля (вічність) створила весь світ і кожній істоті належить виявити свої сили і потім знову піти в небуття. Все старішає, все зміняється, крім вищого початку всього — бога. Не задовольняючись такими розмовами, Сковорода брав з собою Ковалинського на кладовище вночі, залишав його одного серед могил і сам ішов у гай, поруч з кладовищем і грав там на флейті, немов-би для того, щоб Ковалинському здалека приємніш було слухати музику. Ковалинський таким способом непомітно для себе позбувався всіх своїх страхів.

Додамо до слів самого М. І. Ковалинського про вплив на нього Сковороди і про перевиховання його, уривки з листів Сковороди до Ковалинського, які той зберіг; їх уперше надрукував я. На підставі їх Ерн написав XIII розділ своєї монографії про Сковороду, присвячений дружбі Сковороди з Ковалинським. Між ними, говорить Ерн, почи-