набуття собі російського дворянства, що здійснювало її старі мрії та бажання, бо дворянство давало не тільки нобілітацію, але й право мати кріпаків, якого у них раніше не було та яким користувалося великоросійське дворянство. Козаки та їхні підпомічники (дуже численна класа — 345.000 чол. з родинами) були перетворені на військових обивателів та вподатковані подушним окладом, що наблизило їх до вільних посполитих. Основна класа населення (їх було 650.000 ч.) — панські підданні, що користувалися доти правом вільного переходу, — була прикріплена до землі й мусила відбувати панщину. Від військових обивателів відокремилося міщанство, а до нього приєдналося і купецтво, що спершу складалося з великоросійських приїзжих купців. Економічною базою дворянства була його земельна власність та експлоатація праці підданних. Землі було багато й її обробляли селяни. Було 148 поміщиків, у котрих було більше сотні підданних, у решти поміщиків менше підданних; було 30 чол. поміщиків – українців, росіян, чужоземців, що мали аж по 600 та більше кріпаків. Усю свою енергію, сили та турботи вища дворянська класа звернула тепер майже виключно на розвиток свого матеріяльного добробуту — на поширення земельного фонду, на збільшення числа підданних та їхніх обов'язків на користь поміщиків.
До того-ж матеріяльного добробуту прагнуло й купецтво, і міщанство, і дрібна буржуазія — міська та сільська. Так само і Слобідсько-Українські манастирі не відставали від панства, позабували цілком заповіти нестяжательства та в часи Сковороди перетворилися на великих землевласників з великою кількістю земель та підданних. Святогорський манастир мав на прикінці XVIII ст. 27.000 десятин землі та 2.000 підданних, инші менше, але все-таки багато. Манастирі скуповували землю, збірали великі скарби, ченці жили у розкошах, піячили. Позитивним явищем тодішнього життя треба визнати нахил до освіти — ним перейняті були усі кола суспільства, не лише вищі, але козацтво й селяни, вони утворили та утримували на свої кошти нижчі школи, що існували по усіх закутках Слободської України та по яких навчали мандровані дяки-вчителі. І Сковорода вчився в одній з таких шкіл, а потім і сам став немов-би мандрованим народнім вчителем, у найкращому цього слова розумінні. Над такими народніми школами стояли середні — колегіуми, у 2-х з них — Переяславському та Харківському навчав Сковорода — а над цими середніми школами стояла вища школа — Київська Академія, де виховувався Сковорода разом з иншими своїми товаришами з світського суспільства, бо по тодішніх школах виховувалися представники усіх кол громадянства. Але величезною хибою усіх трьох типів тодішньої школи був схоластичний характер
