ніж по инших листах та творах Сковороди висловлені його погляди на те, що освічені люди повинні прагнути до істини в найважливішому її виявленні — в думках, що торкаються пізнання бога, бо таке богословіє на його думку, було потрібне кожному. З надзвичайною силою та яскравістю у нього висловлена думка, що лягла в основу його філософії: — про необхідність вищого, духовного, алегоричного розуміння біблії. З незвичайною ясністю думки він відмежовує те й инше розуміння. З повною визначністю, що не лишає місця ніяким сумнівам, він одхиляє чудесний елемент в оповіданнях біблії, вбачаючи в ній повстання блаженної натури проти її власних законів, які мали однакову силу і раніше і тепер. В її байках він вбачає лушпиння, тлінь, непотрібне, і закликає Тев'яшових, як представників освіченої класи слободсько-українського суспільства, вести найрішучішу боротьбу проти таких забобонів, не ухиляючись ні праворуч, ні ліворуч. Забобони він розумів дуже широко, включаючи в них і всі віроісповідні різниці в християнській науці віри, обрядовий бік православія та захоплюючи навіть догматику. Яку величезну еволюцію повинен був проробити колишній співак на клиросі своєї сільської церкви, потім бурсак Київської Академії, дяк православної церкви в Офені, друг багатьох ченців та священиків, їхній гість та розмовник! Яка сміливість думки, який радикальний дух, що залишав лише ідею бога правди, істини, був викований у цього церковного революціонера, який насмілився піти проти пануючих релігійних поглядів не тільки в моралі, але і в догматичній та обрядовій стороні, не в дрібницях, а в основах, які підтримувала вселенська церква на її соборах. Ми знаємо, що Сковорода ніяк не бажав, щоби його твори попадали до невірних рук.
Родину Тев'яшових, у яких він не тільки мешкав, якій не тільки надсилав свої твори, але й присвячував їх, він визнавав принаймні, до певної міри здатною з співчуттям поставитися до його ідей. Родина Тев'яшових була одною з найвидатніших та впливових на Слобідській Україні, і коли вона так щиро поважала Сковороду та була здатна сприйняти раціоналістичну проповідь Сковороди, то насіння цієї філозофії Сковороди падали не на неродючий ґрунт, не на терни, а туди, де могли-би прорости і дати свій плід: про це, напевне, мріяв і сам Сковорода. Два инші трактати „Кольцо, Дружеській разговор о душевном мире“ та „Букварь мира“ Г. С. Сковорода подарував разом з присвятою синові Ст. Ів. Тев'яшова — Володиміру Тев'яшову[1].
- ↑ В виданні Вол. Бонч-Бруєвича лист з присвятою при трактаті „Кольцо“ немов-би відноситься до Ст. Ів. Тев'яшова (ст. 247–248), але це помилка, тому що в листі з присвятою Вол. Ів. Тев'яшову говориться, що йому-ж був надісланий і трактат „Кольцо“ (ст. 319).
