В першому читаємо: „Ідуть до вас дві розмови, що прагнуть Вас забачити. Удостойте — прийняти їх. Вони вже до народження свого призначилися доброму Вашому духові. Душа нагадує perpetuum mobile; вона весь час рухома: або чого-небудь бажає, або тіка від чогось. Бажаючи, любить, тікаючи — боїться, коли не знає, чого бажати, а чого тікати, тоді мучиться, страждає від сумніву, не розуміє, хвилюється, крутиться, мов магнітна стрілка, поки не зупиниться, як та, вказуючи на північ. Так і душа, що знайшла того, кого нема ніде та є скрізь, щаслива. Думки подібні повітрю: його не можна бачити, але воно твердіше від землі та сильніше від води: ламає дерева, руйнує будівлі, гонить хвилі та кораблі, їсть залізо та каміння, тушить та збільшує полум'я. Так і сердечні думки: їх не видно, немов-би їх немає, але від цієї іскри народжуються пожежи, заколоти та руйнації, від цього зерна залежить ціле дерево нашого життя: коли зерно гарне, гарні (а надто на старість) будемо споживати й плоди — що посієш, те й пожнеш. Але, як я буду задоволений, коли вона хоч трохи допоможе вашому душевному світу: душевний світ — подібний до коштовного каміння, одна крихта якого має свою ціну, і коли ми почнемо охороняти одну краплину їх, то з часом можемо дати цілу чашу порятунку. Звернувши свої думки на одні зовнішні турботи і не звертаючи уваги на душу, ми забуваємо, що все нас злиденних залишить, крім цього скарба, якого відібрати не можна. Уявіть собі людей, які все життя, а надто на кінці днів своїх, страждають від туги, задумливого суму, жаху від невпинного відчаю, від того, що вони не прагнуть насолод, не зважаючи на багатство всього“. Тут знов найважливіший заклик до самоспізнання та вказівки на те, що прийти до цього останнього ніколи не пізно: тут ми чуємо голос не тільки мислителя-філозофа, але й голос пропагандиста, що закликав до відродження суспільства.
В другій присвяті (листі) Г. С. Сковорода пише Вол. Ст. Тев'яшову: „Одна розмова до вас прийшла, тепер знаходить вас і брат першої. В обох написано те, про що говорилося в розмовах з місцевими приятелями. Їх-же він намалював, яко розмовників в обох розмовах. Одна названа кольцом, друга букварем: узнавши безпочатковий початок, він примушує з нього, немов з абетки, виконувати волю бога. Спізнай самого себе, — це слово у всіх на устах, але не багатьом до вподоби. Родоначальник його філософ Фалес[1], хоч істина, власне кажучи, не має початку. Єгиптяни
- ↑ Ця вказівка на Фалеса, як на родоначальника теорії самоспізнання, дуже цікава.
