Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/183

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

в старовину високо ставили символ цього слова — сфінкс, скрізь будуючи йому статуї; нащадки їхні не були такими. У них зникла чиста частина боговшанування, залишилось одно мистецтво з чарівництвом та суєвір'ям. Монумент сфінкса перетворився на куміра, який тільки оздоблює вулиці та нагадує джерело, що перетворилося в калюжу. Так і всі таємниці теології перетворюються в чудну нісенітницю та суєвірні казки“[1]. Тут для нас надзвичайно важливе свідоцтво Сковороди про те, що його трактат малює справжню розмову його з друзями, які є в ньому дієвими особами.

Серед цих дієвих осіб ми зустрічаємо Григорія, Якова, Лонгіна, Ярмолая, Опанаса. Григорий — це, напевне, сам Г. С. Сковорода. Таким чином, усні розмови Г. С. Сковороди з приятелями тісно, органічно звязані з його рукописними трактатами, які є ніби відбитком перших. Це спростовує висновки тих, хто думав та говорив, що його трактати мовою та змістом були незрозумілі для сучасного йому суспільства і що оскільки були зрозумілі його усні розмови, остільки незрозумілі його твори. Як-би то було, представники найосвіченішого кола тодішнього суспільства — дворяни, звичайно, не всі, а де-які засвоювали його трактати, хоч, напевне, не без того, щоб прикласти трохи зусиль, як це доводиться, одначе, робити й нам, щоби засвоїти, їхній зміст. Так треба сказати про сучасну йому полуміську інтелігенцію і особливо духівництво. Одначе, це треба говорити, переважно, про твори теологічному характеру, де безліч текстів та багато алегоричних, символічних тлумачень.

Ми знаємо, що Г. С. Сковорода жив один час у Вас. Мих. Земборського. Зберіглося два листи до нього Г. С. Сковороди від 1779 року з Гусинської пустелі[2].

У другому листі, написаному за кілька місяців пізніше, Г. С. Сковорода висловлює ту-ж думку. „Хворієш, Лазаре? Щож, хворій, хоч більше, але тілом, а не душею. Тіло

  1. Собр. соч. Сковороди, изд. В. Бонч-Бруевича, 1 — 319–322.
  2. В першому з них Сковорода пише: існує й польське прислів'я не в одну мить побудовано Краків. Видужуйте від хвороби поволі. Най болить тіло. Льод на те й народився, щоб розстанути. Але рятуйте себе самого, цеб-то вашу душу, ясніше сказати, думки й серце ваше, що керують тілом. Нема сильніше хвороби, як хвороба внутрішня — в думках та в душі. Центр-же — та гавань — це Христос-бог наш. Не тому, що він спочиває в нас цеб-то суботовує і немов-би зморивсь до поту від роботи. Залиште, цю думку дітям та бізувірам і не тому, що він є невідомий та його неможливо досягти, немає ні вишини, ні глибини, ні ширини, а скрізь та завжди пробув. З'являється-ж він внутрі вас зерном, подібно до того, як із зерна може вирости 1000 садків, так і він все створення з себе виводить на поверх і знову у собі ховає.