на те й народилося, щоб хворіти та зникати, мов місяць, а душа наша є чаша, яку сповняє вічна радість. Подивіться на розбійників: тілом вони сильніші від звірів, а серце їхнєй від горобця слабіше. Погляньте-ж на гноїще Йова: тіло його зігнило, а душа та думки його радісні. Не обіцяв нам бог ніколи непорушного тілесного здоров'я і не може цього зробити, це тому, щоб людина визнавала вічним тільки його одного. Чоловік це серце, мир серцю[1].
В 1781 року Сковорода написав листа О. Ю. Сошальському, в якому повстає проти сріблолюбія, що в ньому вбачає корінь великого лиха — війн, судових сварок, підроблювання грошей, убивств, отрут, ворогування, суму, одчаю, пияцтва, самогубства… Треба відрізати волчці нецнотливости, убивства, ганьби, лихоїмства, сріблолюбія — це шляхетне убивство своїх пороків і є єдине обрізання, хрещення, єлеосвящення. З цього ясно, що він не визнавав ні обрізання, ні християнських таїнств — хрещення, єлеосвящення[2]. Цікавий також своїм змістом, лист Гр. Сав. Сковороди, написаний до друга його Василя Максимовича.
„Добре ім'я для людини — це скарб неоцінений. Справедливо ми робимо, коли охороняємо чесними трудами зібране багатство, або розшукуємо розграбоване. Тим більше ми повинні захищати свою славу, нажиту чесними вчинками, а вкрадену шепотінниками, повинні прагнути повернути до себе“. Далі Г. С. Сковорода обурюється з приводу того, що вороги приписують йому не звичайні гріхи, а те, що він псує думки людей, що він єретик, забороняють тим, хто залежить від них, слухати його розмови. Я написав, пише він, це „очищение„ та надсилаю його вам. Хоч воно і нездатне скувати їхні уста, але все-ж зробить їх трохи шепелявими і в такий спосіб буде невеличка охорона для серця незлих та справедливих людей[3].
Г. С. Сковорода повстає проти тих, хто говорить, що він немов-би навчав що одні „статі“ (стани) серед суспільства мають перевагу над иншими, говорив про „могутність одних та шкодливість инших“ — він-же навчав про ту шкоду, яка є, коли людина входить в невідповідну стать. Свою природу Г. С. Сковорода називає „клопотливою та меланхолічною“[4], додаючи, що коли він не має змоги бути корисним батьківщині, то, принаймні, турбується про те, щоб нікому не пошкодити. Далі Г. С. Сковорода
