Петром Андрієвичем Ковалевським. Доказом цього є той факт, що він довго зберігав у себе рукописи та листи покійного Сковороди та тільки потім передав їх архиєпископові Інокентію, який вирішив скласти життєпис українського філософа. Федір Квітка — це батько українського письменника Гр. Фед. Квітки. Г. П. Данилевський говорив, одначе, не зазначаючи джерела, що Г. С. Сковорода бував у Квіток. Бував там і письменник Вернет, який подружився з Гр. Ф. Квіткою та лишив нам цікаві спогади про Сковороду, з яким він зустрічався в Харківському гуртку Гр. Сав. Сковороди (у Піскуновського). Гр. Ф. Квітка сам розповідав про своє знайомство зі Сковородою та робив гумористичні додатки до його пісні „Всякому городу нрав і права“ Ілля Іванович Квітка не був ченцем, але жив, як чернець і в той-же час студіював українську історію, тут також можливо припустити вплив старчика Сковороди. Гарним знайомим Сковороди був також і Гр. Ром. Шидловський, губ. маршалок дворянства, що відограв значну ролю в справі відкриття Харківського університету. В. Н. Каразин шанував Г. С. Сковороду, і збірався писати життєпис Сковороди та казав про Сковороду, що ми під чубом та в українській свитині мали свого Пітагора, Лейбниця, Оригієна.
Подивмся тепер, в якому напрямкові Г. С. Сковорода впливав на тодішню міську інтелігенцію. Ми знаємо вже, що він любив м. Харків і в ньому иноді жив. Харкову він присвятив одну алегоричну пісню латинською мовою, яку сам співав у Харкові. На жаль, текст цієї духовної пісні попсовано, коли вона друкувалася в „Молодику“. Щоб зрозуміти цю алегорію, треба звернутися до „Ізраїльського Змія“ Г. С. Сковороди, надісланого разом з цією піснею М. І. Ковалинському — до того відділу цього трактату, де говориться про Захар'ївський свічник цеб-то семисвічну лямпаду („Собр. соч. Сковороди, під ред. Вол. Бонч-Бруєвича ст. 377–378) — він освітлює шлях до вічности; призирством поставившись до стихійного багна, Г. С. Сковорода, бажав, щоб Харків перетворився в місто Захарії, цеб-то йшов до тієї-ж мети; такі-ж розмови були у Г. С. Сковороди з його Харківськими друзями. Такі-ж поради дає він і в своїх листах до них. До Харківського купця Георгія Георгієвича Урюпина Г. С. Сковорода писав з Вел. Бурлака 2-го липня 1790 року. „Любий друже Георгію Георгієвич! Най буде спокій тобі та родині твоїй. Життя наше море. Блюдіте, як ходите небезпечно. Пливи так, щоб досягти тієї благоумащеної старости, про яку сказано: вінець хвали старість“. А яке-ж масло вмащає щасливу старість? Це гарна слава, яка, як говорить прислів'я, краща від солодкого пирога. Не думай-же друже, що гарна слава є те-ж, шо й пустозвон-
