ний світський часопис, що гремить по вулицях про твою премудрість, силу та багатство. Ми повинні розбагатіти в багатстві, що оздоблює та годує серце. Краще голий та правий, ніж багатий беззаконник“. І ми повинні додати, що Г. Г. Урюпин заслуговував дружби Сковороди, під впливом якого з нього виробився чесний, видатний міський громадський діяч, що здобув собі славу не багатством своїм (він був небагатою людиною), а сміливою боротьбою за правду проти всевладної тодішньої харківської адміністрації та своєю обороною інтересів громадян, що доручили йому стояти на варті їх, як першому своєму громадянинові, Г. Г. Урюпину належить також велика роля в справі відкриття Харківського університету. Урюпин агітував зі відкриття університету у Харкові серед харківських громадян, які взяли на себе доброхітній обов'язок винести 40–50 тисяч карб. на цю справу.
В першому листі до Г. Г. Урюпина Г. С. Сковорода додав віршовану приписку на ім'я Піскуновського, який також вніс цінну жертву новому університетові, саженцями деревами — це теж був один із старих друзів та прихильників Г. С. Сковороди. Ось початок присвяченого йому гірша: „Любий друже Петре! Коли-б я не знав твоєї простоти та душевної теплоти“… В листі до Степана Микитовича Курдюмова Г. С. Сковорода писав у Харків з Ізюму 5 січня 1784 року. „Тепер блукаю в Ізюмі, швидко-ж сподіваюся повернутися до своїх постійних степів. Вже минула половина зими, а кожушка вашого нема. Коли вгодно богу та вам, пришліть через Трохима Михайловича, а коли ні, то хай буде божа воля. Хай Яків Борисович надішле мені першу та останню струну для скрипки. А сину вашому надсилаю також вірші. Далі йде латинський вірш. Тут цікавий тон прохання Г. С. Скововоди про кожушок, якого йому не передав Курдюмов, в ньому нема настирливого прохання, а Сковорода тільки обережно нагадує ти заздалегідь дає згоду спокійно поставитися, коли йому буде відмовлено. Цікаве також прохання про гуслі, на яких, як видно відціля, грав Г. С. Сковорода, також як і на скрипці.
Є ще ціла низка листів Г. С. Сковороди до невідомих осіб, і ми тому не можемо сказати, до якого стану вони належали. Нам відомо, що Сковорода жив, крім Харкова, ще й в Острогожську, жив в Ізюмі в Куп'янську й инш. Ми не знаємо, хто це був той Дятлов, якому Г. С. Сковорода присвятив свій педагогічний трактат „Благородный Еродій“. В присвяті (листі) Г. С. Сковороди пише йому: Гр. Вар. Сава Сковорода любому другу Семену Нечипоровичу Дятлову бажає миру божого. Проживаючи дні по завіту Сіраха, — блажен муж, що помре в премудрості — виплів цього 1787 року оцього невеличкого сплетенного кошика.
