иншого невідомого являє немов-би невеликий теософічно-філософський трактат на тему про справжній страх божий та про відношення між ним та вірою христовою та заповідями божими. Одне — вірити в буття боже, а инше любити його та жити по божому. Дальші два листи цікаві своїм полемічним характером. Г. С. Сковорода провадить в них суперечку з невідомими.
В другому листі Г. С. Сковорода говорить про тих, хто свою віру обґрунтовує на церемоніях (обрядах). Про них сказав апостол Павло — імущі образ благочестія, сили-ж його отвергшися[1]. В третьому листі Г. С. Сковорода визначає різницю між зовнішнім обрядовим законом та внутрішнім законом божим. Перший — це обряди — паски, обрізання, заборона їсти свинину, омовення то-що. Це все мов лушпиння, що закриває зерно — не руйную, а стверджую закон, а коли, хто зробився добрим без обрядів, то й благо йому.
Звертаючись ще до одного невідомого, Г. С. Сковорода говорить: „Захотілося мені з вами трохи порозмовляти здалеку. Чи помітили ви, що друг, якого зараз нема, схожий до музичного струмента, який здалеку дзвонить приємніше. Надсилаю вам два гостинці — малюнки слона та сонця, коли їх скласти до купи, то з них вийде чудовий символ того, що чиста совість вгодна богу“[2]. Відповідаючи на листа якогось свого неофіта, Г. С. Сковорода пише: „Нема чого дивуватися і ви ще в таких баталіях невеликий практик, а ворог старий великий мистець. Давид тому й переміг Голіафа, що раніше, коли був пастухом, мав діло з вовком та львом. Але треба хоч поволі сходити на гору“[3]. Звертаючись ще до одного невідомого, Г. С. Сковорода пише „Не піду до вас, тому що мене любите — місяць здалеку світліше, музика та приятель приємніше. Миліше вже минуле юнацтво. Иноді далеке по бреному тілу, є близьке по серцю. І той бачить людину та любить її, хто любить її думки. В цьому щира дружба, а не в тому щоб збіратися в одному помешканні, а серцем бути далеко, різнитися в бажаннях так далеко, як небо далеке від землі, єдність не в тілесній кількості літ, ні в земляцтві, ні на небі, ні на землі, а в союзі сердець, що звязані філософією Христовою“[4]. В листі з Гусинки 1787 р. Г. С. Сковорода звертається до любого друга Івана Васильовича та пише: „Дерзай та перемогай. Зайшов ти, друже, у вузький лабіринт. Але-ж хто сказав тобі, що ти голий? Звичайно, ти
