Доля науково-літературної спадщини Г. С. Сковороди. Перші його твори, надруковані після його смерти. Цензурні утиски й нівечіння творів. Петербурзьке видання творів Сковороди Лисенка 1862 року і його характерні риси. Оцінка цього видання сучасною йому критикою і критичний перегляд цих статей. Видання творів Сковороди Харківським Історично-Філологічним Товариством 1894 року (на сторіччя зо дня смерти Сковороди) під моїм редагуванням, його зміст і фактичні вказівки про нього. Зібрані мною матеріяли для 2-го тому творів Г. С. Сковороди й їхня доля. Петербузьке видання творів Сковороди Вол. Бонч-Бруєвича 1912 року; його критична оцінка.
За життя свого Г. С. Сковорода не мав утіхи, приступної тепер усякому письменникові, бачити надрукованими свої твори. Це пояснюється, головним чином, цензурою царських часів, особистими умовами його життя і його характером. Не можна сказати, що він сам не бажав поширювати свої праці між громадянством; навпаки, у нього була постійна потреба звертатися з живим навчанням до людей, що його оточували, і він сам, великий книголюбець, не міг не розуміти величезного значіння друкарського верстату в справі розповсюдження знання та ідей. Але йому, безхатньому мандрівникові та бідоласі, що ніколи не мав грошей, просто з матеріяльних умов свого життя, не можна було скористуватися з вигод друкарства. Де-які підручники, що він склав для шкіл (підручник поезії та етики) могли-б, звичайно, надрукувати на свій кошт ті школи, де він був викладачем — Переяславський та Харківський Колегіуми; але і в цих шкільних підручниках він виступав таким новатором для свого часу, що за-для цього він мусив був на завжди зріктися вчителювання. Теж саме можна сказати й при всю решту його творів: вони були точними й певними виразниками його думок, а його думки йшли майже постійно всупереч з пануючими й усталеними в його часи поглядами, пристосовуватися-ж до умов осередку, що його оточував, він не міг з істоти свого характеру, та й не схотів-би такою ціною набувати собі літературної слави та популярности, тим паче, що й без того ця остання була занадто великою, можна навіть сказати — величезною. Але тим часом
