Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/21

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

своєрідну особу, був, звичайно, у великій мірі продуктом свого оточення, але значно перевищував загальний рівень його та своєї доби, провадив палку боротьбу з її ідеологією та забобонами надто у найтрадиційнішій релігійній галузі. Це була головна проблема його життя. Він ставився цілком негативно до сучасного йому громадського устрою з його біганиною за матеріяльним добробутом, що будувався на визиску праці инших людей, з його нехтуванням простого, трудового, близького до природи життя. Нарешті, він відповідно до своєї науки збудував на нових підвалинах і своє власне життя, присвятивши його розумовому та моральному пробудженню всього народу, з усіма його класами, до найнижчих, до селянства, включно, до козацьтва з якого він вийшов, та з яким ніколи не розривав, не йдучи тут битим шляхом величезної більшости своїх земляків, що для них освіта була лише засобом стати паном, чи світським, чи духовним, однаково.

Зрозуміло, що ідеологія Сковороди не задовольняє запитанням нашої сучасности, він, як людина своєї доби, відбивав на собі вплив тієї дрібно-буржуазної стихії, як що вжити сучасного терміну, серед якої він пробував, але було-б великим непорозумінням вважати Сковороду за представника класової буржуазної ідеології його доби, такий погляд можна з'ясувати тільки нерозумінням фактів: цьому суперечить і його походження (він вийшов з незаможних малоземельних козаків), і його дальше півпролетарське існування, і те, що він не належав до панства, буржуазії та духівництва (він був на сучасну термінологію декласованим громадянином), і та професія мандрованого народнього вчителя, яку він свідомо обрав собі на все своє життя, і те, що він помер таким-же бідним безпритульним мандрівником, яким і почав свою освітню діяльність, і, нарешті, проти цього говорить і та величезна, виключна популярність, любов та глибока пошана, що він нею тішився серед простого народу і за життя свого і довшій час після своєї смерти; селянська класа визнала його за свого.

Ми, вшановуючи тепер у нашій пролетарській державі його світлу пам'ять, тільки нагадаємо та відновимо в свідомості сучасного суспільства, надто селянства України, послуги перед ним філософа, що вийшов з кол народніх, не відцурався народу та присвятив йому своє життя; діти народу — Шевченко та Сковорода — досягли верхів твірчости — перший художньої, другий філософської. Вони обидва дають яскраве свідоцтво, що народні маси, не зважаючи на дуже несприятливі умови свого соціяльного, культурного та економічного існування, могли дати таких високих представників науки та мистецтва, як Шевченко й Сковорода на Україні, Ломоносов у Росії.