Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/232

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

треба розуміти самого Сковороду — так підписувався часто він сам).

Отже, усіх оригінальних творів Сковороди 21, з яких ми не маємо 3 — або 4-х, а всього є в наших руках 17, або 18 творів. Але Г. С. Сковороді крім зазначених творів приписувалося ще багато инших. Виникає питання: як же ставитися до них? A priori цілком можливо припустити, що й зазначена нами кількість (21) творів не охоплює всіх праць Г. С. Сковороди. Адже за останні 4 роки він міг написати ще які-небудь инші твори, що неувійшли у його реєстр. У цьому реєстрі є прогалини; ми вказали 6 таких не названих самим автором творів, їх могло бути й більше. І на такі нові твори вказують раніші дослідувачі — І. І. Срезневський, Хіждеу, Данилевський, з них вони наводять навіть де-які уривки.

Але чи можна внести всі ці твори до реєстру праць належних Сковороді, як це робить Г. П. Данилевський, налічуючи 37 творів. Ледве чи можливо, і ось чому. Ми бачили вже, що навіть у Петербурзькому виданні творів Сковороди йому приписують те, чого він не писав, потім у Ленінград. Публічній книгозбірні є один рукопис „Правда веры“ твір, що його просто приписували Сковороді й навіть назвали його автографом, тоді, як цей рукопис всіма своїми ознаками йому не належить. У книгозбірні Л. П. Тамари з давніх часів заховувалося 5 томів-фоліянтів, які також неправильно приписувалися Сковороді. Та й причина цього для нас зрозуміла: в цьому був винен сам Сковорода, його величезна популярність, як філософа та письменника: наприклад досить було йому проспівати яку-будь пісню й вона вже потім мандрувала з цим „Сковородинським“ мотивом або мелодією. Такому явищу надзвичайно сприяло те, що творів Сковороди за його життя не друковано, а переписувано. Переписувала їх сила прихильників, з цих списків роблено потім нові списки й т. д. У освічених українців XVIII в. дуже були поширені рукописні збірники, куди входили й твори багатьох невідомих на ймення авторів. Ось ці твори також могли приписуватися Сковороді. Після смерти Сковороди його твори почали цікавити і з наукового боку, але стан тодішніх наукових методів не дозволяє сподіватись від тодішніх письменників критичного відношення до текстів пам'яток. Відомо, що і в галузі народньої словесности тоді бракувало належної критики матеріялів. Не були вільні від цього й такі особи, що потім виявляли себе справжними ригористами, що до цього. З окрема в Харківі на початку 30-х років панувало захоплення етнографією й на чолі цього напрямку стояли такі відомі вчені, як І. І. Срезневський та М. І. Костомаров. Але відомо, що й „Запорожская Старина“ І. І. Срезневського містила в собі сумнівні пам'ятки, — тут,